Газета «Глухівщина» — приклад того, як регіональні медіа тримаються у найскладніших умовах. Її редакція працює у прикордонній зоні, де кожен день — це баланс між професійним обов’язком і виживанням. Головна редакторка Катерина Тищенко розповідає, як журналісти адаптувалися до реалій війни, що допомагає їм тримати «менталочку» і чому гідність у роботі важливіша за рейтинги.
Робота під обстрілами
Редакція давно відмовилася від обов’язкового перебування в офісі — безпека колективу на першому місці. Журналісти працюють дистанційно, але завжди готові до блекаутів: мають зарядні станції, павербанки та альтернативні джерела живлення.
«Ми суворо дотримуємося правил нерозголошення військової інформації: ніяких фото чи відео прильотів до офіційного дозволу».
Виїзди у прикордонні громади — окремий рівень ризику. Там діють жорсткіші правила безпеки, а бронежилети й каски журналістам надають громади.
«Під час виїздів на фіксування злочинів, створення репортажу з місця прильотів чи на території, які вважаються більш ризикованими, ми працюємо тільки після дозволу відповідних служб — ДСНС, поліції, військових чи представників громад. Щоденна робота журналіста у прикордонні — це бути пильними, сильними, стійкими. Особливо ментально».
Редакція не брала участі у спеціальних проєктах із безпеки, але проходила тренінги й семінари. Засобами особистого захисту журналісти не забезпечені, хоча можуть тимчасово отримати бронежилети чи «чуйки» у Сумській обласній спілці журналістів.
«Ми, як усі звичайні жителі прикордоння. На паритетних умовах із нашими людьми»
Попри небезпеку, газета продовжує писати про аграріїв, комунальників і захисників.
«Наш головний протокол — вижити, щоб зафіксувати історію нашої стійкості».
Катерина додає, що редакція має власні «сигнали», коли варто призупинити роботу: «Це і повторні влучання в одне місце з різницею до години, і кількаденна тиша, яка часто передує жорсткому обстрілу. А ще — саме у день здачі газети на друк у місті часто зникає світло».
Люди як опора
Щоденні тривоги й вибухи поруч — частина життя прикордоння. Але саме громада дає редакції сили.
«Що тримає нашу менталочку сьогодні? Це люди, які тут живуть, працюють, читають нашу газету, поспішають щоранку на роботу, дружно розгрібають, наводять лад біля територій, будинків після ворожих влучань, гуртуються, допомагають один одному, коли вже прийшла справжня біда… І головне — діти, які граються на дитячих майданчиках, сміються, радіють».
Газета свідомо уникає матеріалів, що грають на трагедії. «Про обстріли напишуть усі. Ми хочемо показати, як швидко відновлюється бізнес, як люди самотужки ремонтують і відбудовують», — додає вона.
Тематика матеріалів охоплює найважливіше для прикордоння: пільги, евакуацію, безпеку, життя громад у складних умовах. «Найважчі теми — це загибель людей. Долі людські… Чутливий контент», — каже Катерина.
Для команди важливо залишатися поруч із читачами навіть у найважчі моменти: «Мати гідність у роботі журналіста в умовах війни — насамперед. Залишатися ЛЮДИНОЮ, яка не погониться за рейтингами ціною чужих страждань».
Символ стійкості
«Глухівщина» виходить щотижня, по четвергах. Друковану версію доставляє Укрпошта, а для тих, хто виїхав, є PDF-формат і сторінка у фейсбуку.
«Газета “Глухівщина” — друковане медіа. Ми орендуємо офіс у міської ради, працюємо тиждень над матеріалами, верстаємо — і відправляємо на друк інтернет-зв’язком до Вінницької друкарні. У Facebook ми даємо більш оперативну інформацію, а в друкованому форматі — розгорнуті розповіді про громади прикордоння та важливі соціальні теми».
«Жителі важкодоступних сіл отримують газету в центральному офісі громади або через старосту», — додає редакторка.
Війна скоротила кількість передплатників удвічі, багато сіл знищено, але редакція тримається завдяки грантовій підтримці та новим рекламодавцям.
Участь у проєктах АНРВУ дозволила зберегти працездатність у найкритичніші моменти. Найважливішим етапом цієї співпраці стало отримання гранту в межах Програми екстреної підтримки регіональних медіа. «Вона не просто допомогла нам придбати техніку, — каже Катерина, — вона дала можливість газеті “Глухівщина” жити, виходити в світ та виконувати свій професійний обов’язок перед громадами».
Команда редакції — дві медійниці, які роблять усе: від репортажів і верстки до бухгалтерії. «Сьогодні надважливо мати поруч людину, якій можна довіряти. І наша редакція є саме такою — згуртованою, надійною».
Навіть у найбуремніші дні журналісти знаходять спосіб відновитися — кілька днів у хатині серед соснового лісу. «Нам день у тиші — це як ковток свіжого повітря», — каже Катерина.
Нагадуємо про можливість застрахуватися
Журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується Асоціацією в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Цей матеріал вийшов у серії публікацій про роботу регіональних медіа в умовах війни, протоколи безпеки та психологічну витривалість медійників та медійниць. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко, Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною, Наталією Криворучко, Інною Швидкою, Павлом Ключником, Ларисою Гнатченко, Діаною Делюрман, Вікторією Гнатюк, Марією Шевченко, Анною Матвієнко, Настею Станко, Іриною Ситнік, Ярославом Юрчишиним, Світланою Томаш, Сергієм Нікітенком, Олесею Бідою, Олексієм Ковальчуком, Ілоною Коротіциною та Іриною Столбовою.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» та є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
