Відповідальна журналістика — це голос, який не змовкає навіть тоді, коли місто живе під вибухами, дронами й постійними обстрілами. Це люди, які продовжують збирати інформацію, коли зникає зв’язок, коли окупація перекриває доступ до джерел, коли журналістам доводиться працювати між різними містами й деокупованими селами. Херсонське медіа «Мост» під час повномасштабної війни не просто вистояло, а й зміцніло, розрослося та стало одним із лідерів регіону.
У межах проєкту «Міжнародний фонд страхування журналістів» продовжуємо розповідати про медіа, які постійно працюють під загрозами та викликами.
«Мосту» — уже майже 14. І це вже зовсім не підлітковий, а усвідомлений, ціннісно сформований бренд, який люблять, якому довіряють, який підтримують. Адже редакція має власну читацьку спільноту, до якої входить понад 200 осіб.
До повномасштабної війни команда була зовсім невеликою й складалася з трьох осіб. Головний редактор та засновник Сергій Нікітенко закривав не лише менеджерську позицію в команді, а й сам писав, знімав і виконував багато інших завдань.
Залишатися було небезпечно
Команді вдалося виїхати з Херсона в перші дні вторгнення, ще до того, як росіяни окупували місто. Рішення ухвалювали швидко, бо розуміли: залишатися небезпечно. Усі роз’їхалися по різних регіонах. Сам Сергій Нікітенко на той момент був у Хмельницькому. Водночас редакція почала шукати людей, які залишалися в окупованому Херсоні та могли передавати інформацію. Одним із таких журналістів став В’ячеслав Гусаков, який працював у місті всю окупацію, говорить редактор.
— Багато інформації передавали наші читачі, наші друзі. В’ячеслав, попри всі ризики, продовжував працювати навіть в окупації. Тому ми мали велику кількість верифікованої інформації, ми першими повідомляли про все важливе, що відбувається, — каже Сергій Нікітенко.
Ще до вторгнення у медіа фактично не було повноцінного офісу. Його якраз встигли орендувати за кілька тижнів до війни, але ремонт завершити не змогли, продовжує співрозмовник. Частину техніки залишили в офісі друзів редакції. І так сталося, що після звільнення Херсона вдалося повернути навіть фотоапарат, який пережив окупацію.
— Він досі у нас є, хоч уже старенький, але символічний, — говорить з усмішкою Сергій.
Масив інформації зашкалює
У перші місяці війни редакція працювала майже двадцять чотири години на добу. Інформаційний вакуум і російська дезінформація швидко заповнювали область, тому потрібно було оперативно реагувати, протидіяти й показувати правду.
Через шалений потік інформації редакція почала розширюватися. Людей шукали буквально всюди — частина медійників на той момент втратила роботу, особливо в регіональних комерційних медіа. До команди долучилися журналісти з Херсонщини, Дніпра, Житомирщини тощо. І вже навесні 2022 року «Мост» став одним із головних джерел інформації для області, лідером за охопленнями та відвідуваністю сайту, зазначає Сергій Нікітенко.
Допомагало й те, що журналісти мають свої перевірені контакти не лише в Херсоні, а й у Скадовську, Голій Пристані та інших містах чи селах. Медійники спілкувалися зі старостами, мерами міст, читачами й знайомими.
— Інформація з’являлася просто нон-стоп, постійно, — додає редактор.
Українські новини — під носом у росіян
Згодом частина цих джерел почала зникати — люди виїжджали з області. Але саме завдяки мережі контактів «Мост» одним із перших повідомив про вихід росіян із Херсона та опублікував відео з будівлі обласної адміністрації після відступу окупантів. А коли в Херсоні вже майже не було інтернету, редакція продовжувала працювати через російський зв’язок із лівого берега. Уявіть лишень.
— Ми проплатили Skype, поповнили рахунок і дзвонили на російські телефони своїх знайомих, родичів. У них дізнавалися інформацію, — згадує Сергій Нікітенко. — Часто інформацію передавали навіть громадські кореспонденти — читачі, які залишалися в місті. Один із них спеціально виїжджав далеко за Херсон, щоб зловити російський мобільний зв’язок і телефоном повідомити редакції про підрив телевежі.
Росіяни цікавилися журналістами. Приміром, як каже Сергій, на допитах знайомих неодноразово питали про нього та намагалися дізнатися, де він перебуває.
— Коли ексмера міста Миколаєнка захопили також, він пізніше мені розповів, що на допитах йому пропонували мені зателефонувати. Той сказав, що я виїхав, — продовжує. — Думаю, що вони (окупанти) працювали більше по телефонних книгах тих, кого затримували, дивилися, хто там є, — говорить Нікітенко.
Серед знайомих редакції багато людей проходили через російські підвали. Частина була в полоні. Дехто залишається там і досі.
Як змінилося обличчя медіа
З часом змінився і сам контент медіа. Якщо на початку вторгнення основою були оперативні новини, то пізніше редакція почала більше працювати з історіями людей, репортажами та документуванням життя окупованих і деокупованих громад.
— Ми почали їздити туди фактично слідом за наступаючою армією, збирали там історії про окупацію, про воєнні злочини, про бойові дії, — розповідає Нікітенко про поїздки на звільнену північ Херсонщини. — Редакція працювала у Високопіллі, Великій Олександрівці, Воронцовці, Новоолександрівській громаді. Після звільнення Херсона ще довго збирали історії в самому місті, а згодом зосередилися переважно на громадах області. Зараз наш основний фокус — це громади Херсонської області.
У «Мості» регулярно виходять матеріали про військових, воєнні злочини, місцеве життя, фермерів, відновлення громад і навіть дитячі гуртки в селах. Майже щомісяця команда вирушає в експедиції громадами на кілька днів.
— Інколи це буває: до сотні кілометрів проїжджаємо заради однієї історії по полях, бо доріг там нема, — уточнює редактор.
Паралельно редакція активно розвиває відеонапрям. З 2024 року команда значно посилила виробництво відео й адаптацію контенту для соцмереж.
— Якщо подивитесь той же TikTok, то це взагалі енциклопедія історії Херсонщини за останні чотири роки, — говорить Сергій Нікітенко.
Створили читацьку спільноту
Попри великі охоплення, заробляти комерційно медіа майже не може. За словами редактора, лише близько 10 % бюджету — це реклама та комерційна співпраця. Ще 4–5 % дає спільнота читачів, яку редакція створила у 2023 році. Зараз її підтримують понад 220 людей.
— Комерційної реклами майже немає, тому що нема кому рекламуватися. А тим, хто є, хочеться ще задонатити, а не брати з них гроші, — каже редактор.
Хоча до великої війни «Мост» був повністю самоокупним медіа.
— Ми фактично жили за рахунок реклами, — розповідає редактор. — Після скорочення американського фінансування редакція втратила понад 40 % грантових коштів. Щоб вижити, почали подаватися на десятки дрібних грантів. Писали десятки заявок на тиждень. Частину кризового періоду допомогли пережити гроші спільноти читачів. І ми тішимося, що не скоротили жодної людини.
Нині в команді працюють журналісти, SMM-фахівчині, монтажери та автори на фрилансі. Частина людей живе в Одесі, частина — у Херсоні. Команда збирається в Херсоні й уже звідти вирушає в громади, погоджуючи маршрути з військовими. Працюють не лише з репортажами, а й постійно моніторять публічні закупівлі та аналізують документи окупаційної влади.
— Ми багато працюємо з окупацією. Аналізуємо їхні документи, рішення, повідомляємо, що там відбувається, — говорить Нікітенко. Однак доступ до цієї інформації стає дедалі складнішим. Росіяни навіть блокують доступ до своїх сайтів не з Росії, тому нам доводиться шукати дорогі VPN.
Страхування редакція не має, оскільки більшість поїздок залежать від ситуації й часто треба діяти негайно. Це дуже важко запланувати.
Детектор дронів завжди із собою
У самому Херсоні журналісти практично не виходять без детекторів дронів. Редакція отримала їх від донорів і змогла забезпечити ними не лише себе, а й колег з інших медіа. Один із таких детекторів, як розповів співрозмовник, нещодавно врятував журналістку редакції: вона побачила дрон, який летів у бік будинку, схопила доньку і встигла перебігти в іншу кімнату.
Загалом щодо безпеки є й інші питання. Наприклад, у Херсоні та інших селах чи містах команда давно не носить маркування PRESS, щоб не наражатися на додаткові обстріли й «полювання» дронів.
Фактично всі з команди живуть у різних містах. Наприклад, сам Сергій з Одеси часто їздить до Херсона. Частину часу займається адміністративною роботою й документами, іншу — проводить у поїздках Херсонщиною. Найбільша потреба редакції зараз — люди, їх не вистачає. Бо фіксувати правду потрібно й важливо. Але при цьому не варто забувати й про власну безпеку.
— Треба слідкувати більш-менш за своєю власною безпекою, дотримуватися безпекових протоколів, і тоді, можливо, пощастить, — каже Сергій Нікітенко.
Подбайте про своє страхування
Колеги, нагадуємо: журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується АНРВУ в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
