Соцмережі стали для «Вгору» ключовим каналом: новини часто з’являються там раніше, ніж на сайті, а охоплення сягає мільйонів користувачів.
Редакція «Вгору», як і низка інших прифронтових медіа, працює в унікальних умовах: де небезпека ніколи не зникає. Після початку повномасштабного вторгнення команда продовжує документувати життя Херсона під постійними обстрілами.
Попри ризики, редакція розробила власні протоколи безпеки, проходить навчання з домедичної допомоги та забезпечує журналістів аптечками, бронежилетами й детекторами дронів. Однак, як каже головна редакторка видання Ілона Коротіцина, що більшість міжнародних програм безпеки не враховують реалій Херсона, адже російські позиції розташовані всього за кілька кілометрів і місто щодня перебуває під ударами артилерії, мінометів, танків, КАБів та дронів. Такий досвід мають одиниці у світі, тому місцеві журналісти фактично розробляють власні стандарти виживання й роботи в умовах війни.
Про те, як працюється херсонській редакції в таких умовах, ми поговорили з Ілоною Коротіциною.
Про безпеку та підтримку команди
Від початку повномасштабного вторгнення редакція працює віддалено.
— Ми не ходимо в офіс і не збираємося фізично в одному місці, — каже Ілона Коротіцина. — Водночас наші кореспонденти постійно працюють на місцях. Так було і під час російської окупації Херсона, коли хтось із команди обов’язково залишався в місті.
Після деокупації значна частина команди повернулася до Херсона, а до редакції долучилися й нові журналісти. Зараз у місті постійно працюють фотокореспондент і відеограф (це одна людина), щонайменше троє журналісток, керівник відеопродакшну, а також інші журналісти, які регулярно приїжджають у відрядження.
— Попри віддалений формат роботи, для нас принципово важливо мати кореспондентів на місцях. Це непросто, але ще під час пандемії COVID-19 ми налаштували робочі процеси так, щоб ефективно працювати дистанційно.
Безпекове питання в Херсоні складне. Повітряна тривога не завжди є маркером небезпеки, адже місто регулярно атакують артилерією та дронами, а сповіщення про це не надходять.
— Тому наші журналісти постійно стежать за спеціалізованими каналами, де повідомляють про пересування російських дронів.
Члени команди проходили курси з домедичної допомоги, організовані Червоним Хрестом. Журналісти забезпечені аптечками, бронежилетами та детекторами дронів. Також у редакції діє правило постійної комунікації: якщо журналіст виїжджає на зйомку або працює в місті, він повідомляє колег, куди саме їде і коли повертається. Фото- та відеокореспондент працює у «червоних зонах» разом із пресофіцерами.
— Якщо журналіст не хоче або не готовий їхати в певне місце, ми ніколи не змушуємо його це робити. Ми розуміємо, що робота важлива, але безпека і власний вибір людини — важливіші. Боятися — нормально.
Втім, такі ситуації трапляються рідко. Найчастіше журналісти самі прагнуть працювати на місцях, тому що вважають це важливим.
— Ми постійно обговорюємо з колегами їхній психологічний стан і готовність працювати з певними темами. Наприклад, якщо журналіст не готовий писати про травматичні історії, ми не змушуємо його це робити.
Загалом у редакції працює 27 людей. Не всі на повну ставку: одна з журналісток нині живе в Німеччині й працює на пів ставки, паралельно — у кав’ярні, адже через окупацію була змушена залишити свій дім.
— І це не поодинокий випадок. У нашій команді є студенти й люди, які поєднують роботу в медіа з іншими видами зайнятості. Попри це, ми намагаємося зберігати зв’язок з усіма членами команди та будувати роботу так, щоб формат співпраці був комфортним і для редакції, і для журналістів. Адже люди — це найцінніший ресурс, який у нас є.
Організовувати взаємну підтримку непросто, адже частина команди працює віддалено, а деякі колеги навіть ніколи не бачилися наживо. Тому редакція регулярно проводить онлайн-планування, а в перші роки повномасштабної війни організовувала й неформальні онлайн-зустрічі. Завдяки підтримці партнерів у 2023 році вдалося провести редакційний ретрит у Перемишлі, де вся команда зустрілася особисто.
— Ті, хто живе в Херсоні, регулярно бачаться між собою. Тим, хто перебуває за кордоном або в інших містах, підтримувати особисті контакти складніше. Водночас навіть колежанки, які зараз живуть у Німеччині, спеціально їздили одна до одної, щоб поспілкуватися та краще познайомитися.
Редакція має можливість оплачувати колегам консультації психолога. За потреби співробітники можуть регулярно працювати зі спеціалістом, щоб підтримувати свій психоемоційний стан. Також команда намагається відправляти людей на ретрити та інші заходи для відновлення, хоча переконати їх не завжди вдається: після тривалого життя в умовах війни багатьом складно переключатися й відпочивати.
Про контент і його дистрибуцію
— Ми намагаємося не показувати крупні плани постраждалих людей без нагальної суспільної потреби, — каже Ілона.
Редакція також не публікує інформацію, якщо це може становити загрозу для людей на тимчасово окупованих територіях:
— Людина, яка дає коментар, не завжди може повністю оцінити всі ризики, особливо якщо говорить емоційно. Тому іноді редакція ухвалює рішення не публікувати певні деталі задля безпеки джерела.
У редакції вважають, що контент має знаходити свого читача. Саме тому практично все, що створює редакція, тут адаптують для різних платформ: контент «Вгору» виходить на сайті, в інстаграмі, у фейсбуку, ютубі й тіктоку. Великі формати публікують насамперед на сайті та ютубі, а потім адаптують їх для інших платформ.
У редакції працюють чотири SMM-спеціалісти, які з 8-ї до 21-ї займаються перепакуванням контенту. Іноді важливі новини з’являються в соцмережах навіть раніше, ніж на сайті.
— Ми розуміємо, що кожна платформа має свої особливості, — каже Ілона, — тому намагаємося враховувати специфіку кожної з них.
YouTube має стабільну авдиторію, кількість підписників близько 60 тисяч. Shorts приносять найбільше трафіку — до пів мільйона переглядів на місяць.
Instagram залишається одним із найпотужніших для медіа: у середньому 2 млн переглядів на місяць. І кількість підписників стабільно зростає, наразі більше 22 тисяч.
Facebook демонструє найбільше охоплення — понад 7 млн акаунтів у травні. Перегляди коливаються від пів мільйона до майже мільйона, а кількість підписників наразі становить 82 тисячі.
TikTok показує стрімке зростання: із 71 тисячі переглядів у березні до 930 тисяч у травні. Підписників — майже 38 тисяч.
Telegram стабільно тримає високу кількість переглядів — понад 2 млн у квітні-травні, із невеликими коливаннями кількості підписників (близько 12,5 тисяч).
Про читачів і тематику
— Ми вважаємо своєю цільовою авдиторією всіх, кому небайдужа доля Херсона та Херсонщини, — каже Ілона.
Це люди, які залишаються в місті, мешканці тимчасово окупованих територій, переселенці в Україні та українці, які виїхали за кордон.
Також у медіа є спільнота читачів, яку команда намагаємося розвивати:
— Для нас це не лише спосіб отримати додаткову підтримку від авдиторії, а й можливість підтримувати контакти з людьми, які залишаються частиною херсонської громади, незалежно від того, де вони зараз живуть. Ми часто говоримо про те, що всі перебуваємо в різних життєвих обставинах, але нас об’єднує любов до Херсона. І, зрештою, Херсон для кожного з нас — це не лише географічне місце, а й спільна ідентичність та пам’ять.
— Ілоно, розкажіть детальніше, які теми ви висвітлюєте найбільше, які найпопулярніші серед читачів.
— Нашим читачам досі дуже цікаві надихаючі історії — навіть на четвертому році повномасштабної війни попит на них залишається високим.
Люди хочуть бачити, що відбувається в Херсоні: фотографії, відео, репортажі з міста. Значною мірою саме на цьому будується наш контент. Для авдиторії важливо розуміти, що журналісти, які пишуть про Херсон, добре знають місцевий контекст, розуміють проблеми людей і поділяють їхній досвід.
Ми багато пишемо як про деокуповані, так і про тимчасово окуповані території. Також для наших читачів дуже важливі пояснювальні матеріали: як отримати допомогу, як скористатися певними державними послугами, які рішення ухвалює влада та як вони впливають на життя людей.
— Які теми для вас найважчі у висвітленні? Які теми для вас табу?
— Найскладніше висвітлювати теми, пов’язані з окупацією, адже ми не маємо фізичного доступу до окупованих територій. Тому змушені працювати з відкритими джерелами, стежити за соцмережами, аналізувати інформацію окупаційної влади, залучати експертів та перевіряти дані з кількох джерел.
Для нас принципово важливо постійно говорити про окуповану частину Херсонщини, адже близько 70% території області досі перебуває під російською окупацією.
Також дедалі складніше працювати в «червоних зонах» Херсона, адже вони постійно розширюються, а ризики для журналістів зростають.
Зараз команда бере участь у проєкті Асоціації з розвитку журналістських розслідувань: «Сильніші Разом: прозорість і боротьба з корупцією». Це вже другий етап співпраці.
— Для нас це дуже важлива підтримка, адже завдяки проєкту ми змогли системно розвивати напрям розслідувань і виділити двох людей, які займаються цим постійно. Вони проходять навчання, беруть участь у тренінгах, отримують нові знання та діляться ними з колегами.
Для команди важливо не лише створювати окремі розслідування, а й використовувати елементи розслідувальної журналістики у щоденних новинах.
Про ідентичність і гідність
Свою роль редакція бачить у тому, щоб допомагати зберігати зв’язок між людьми, які через війну опинилися в різних містах і країнах, але продовжують вважати Херсон своїм домом.
— Після початку повномасштабного вторгнення авдиторія нашого медіа стала значно ширшою географічно, але водночас більш згуртованою навколо спільної ідентичності.
Серед читачів медіа є люди, які залишаються в Херсоні, живуть на тимчасово окупованих територіях, переїхали в інші регіони України або виїхали за кордон.
— Ми вважаємо важливим зберігати голос Херсонщини в українському та міжнародному інформаційному просторі. Саме тому продовжуємо працювати не лише як новинне медіа, а й як майданчик для документування досвіду людей, які переживають війну, окупацію, евакуацію та життя поруч із лінією фронту.
Насамкінець ми традиційно спитали, як у команді розуміють журналістську гідність.
Ліза Жарких, заступниця головної редакторки «Вгору»:
— Я думаю, що сьогодні гідність у роботі журналіста полягає насамперед у чесності — перед собою, перед героями матеріалів і перед авдиторією.
Важливо не боятися порушувати незручні теми й ставити незручні запитання. Адже саме в кризові часи особливо зростає ризик зловживань і маніпуляцій.
Для нас принципово важливо стежити не лише за тим, що відбувається на деокупованих територіях, а й за ситуацією в окупації, оскільки значна частина Херсонської області досі залишається під контролем Росії.
Гідність журналіста сьогодні — це також сміливість показувати реальну картину подій, навіть якщо вона є складною чи неприємною.
Ми відчуваємо величезну відповідальність перед нашою авдиторією, яка довіряє нам. І саме тому намагаємося дотримуватися професійних журналістських стандартів в умовах війни.
Важливо пам’ятати, що журналісти виконують роль четвертої влади, а отже, мають контролювати діяльність влади та захищати суспільний інтерес навіть у найскладніших умовах.
Нагадуємо про можливість застрахуватися
Журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується Асоціацією в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Цей матеріал вийшов у серії публікацій про роботу регіональних медіа в умовах війни, протоколи безпеки та психологічну витривалість медійників та медійниць. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко, Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною, Наталією Криворучко, Інною Швидкою, Павлом Ключником, Ларисою Гнатченко, Діаною Делюрман, Вікторією Гнатюк, Марією Шевченко, Анною Матвієнко, Настею Станко, Іриною Ситнік, Ярославом Юрчишиним, Світланою Томаш, Сергієм Нікітенком, Олесею Бідою та Олексієм Ковальчуком.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» та є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
