Світлана Карпенко, редакторка «Трудової слави», — про стійкість, довіру й розвиток локального медіа у війні.
Багато локальних медіа з прикордонних та прифронтових громад працюють нині у надскладних умовах: руйнування, релокація, постійні ризики для журналістів. І все ж вони обирають не зникати, а шукати нові формати, підтримувати зв’язок із людьми й розвиватися.
«Трудова слава: Новини Оріхова» (Запорізька область) — серед таких редакцій. «Жоден матеріал не вартий життя чи здоров’я журналіста», — каже головна редакторка видання Світлана Карпенко, відповідаючи на питання про безпеку журналістської роботи. А проте команда не зупиняється перед труднощами (як-от знищення редакції), і її досвід редакції лягає ще одним пазлом у картинку роботи локальних медіа, які стають точкою опори для громади під час війни.
Видання бере участь у нашій програмі «Сильніші Разом: фінансова та організаційна стійкість», і однією з найцінніших переваг цієї підтримки Світлана називає можливість навчатися у менторів та переймати досвід колег. Результати це підтверджують: лише за кілька місяців охоплення сторінки медіа у фейсбуку перевищило 2,5 млн людей щомісяця, а кількість читачів у телеграмі зросла майже утричі. Це означає, що стійкість видання проявляється вже в активному зростанні — у кількості матеріалів, у присутності на платформах і в довірі читачів.
Ми продовжуємо серію публікацій про редакції прикордонних і прифронтових регіонів, які працюють у надскладних умовах, але знаходять можливості й сили для розвитку.
Читайте також: Від виживання до розвитку: історії трьох редакцій («Перший Запорізький», «Березань» і «Трудова слава»)
Команда і безпека
Стабільність роботи редакції, як і її зростання, тримається на команді, що навчилася працювати в умовах постійних змін.
— Ми невелика редакція, тому кожен із нас виконує не одну функцію. Якщо потрібно — підміняємо одне одного, перебудовуємо плани, шукаємо вихід із ситуації. За роки війни навчилися працювати в умовах, коли все постійно змінюється, — каже Світлана Карпенко.
Після релокації довелося заново вибудовувати роботу: змінилася логістика, спосіб збору інформації, зв’язок із читачами. Газета друкується далеко від Запоріжжя, а наклад треба доставити й розповсюдити. Важливу роль відіграє підтримка партнерів і грантодавців.
— Я б не сказала, що ми вже маємо якусь гарантовану стабільність. Ми радше навчилися не зупиняти роботу, коли виникають нові труднощі, а пристосовуватися до них і працювати далі.
У невеликій редакції немає чіткого розподілу обов’язків: журналісти підхоплюють роботу колег, радяться, разом шукають рішення. Складніше з тим, що значна частина територій недоступна або небезпечна. Тому особливо цінними є контакти із земляками, представниками громад, волонтерами, людьми, які виїжджають із прифронтових населених пунктів.
Безпека — головне правило. Виїзди на небезпечні території обмежені, редакція шукає інші способи отримати й перевірити інформацію.
— Ми не ризикуємо заради кадру чи оперативності: якщо виїзд небезпечний, шукаємо інші способи отримати й перевірити інформацію, — каже Світлана.
Команда проходить тренінги з фізичної та цифрової безпеки, домедичної допомоги, роботи журналіста під час війни. Нині це вже не додаткові знання, а необхідна частина професії.
Якість матеріалів і робота з темами
У редакції цінують якість матеріалів, адже саме вона визначає довіру й користь для людей.
— Інформація має бути перевіреною, зрозумілою, без перебільшень і зайвих емоцій. Але самої достовірності недостатньо. Важливо, щоб після прочитання людина отримала відповідь на своє запитання, дізналася щось справді важливе для себе або краще зрозуміла, що відбувається, — каже редакторка.
Через війну змінилися інформаційні потреби громади: людей цікавлять компенсації за житло, соціальні питання, евакуація, допомога, майбутнє громад. Водночас авдиторія хоче читати про своїх земляків:
— Ось із цього — з реальних потреб наших читачів — значною мірою і складається наш редакційний порядок денний.
Коли немає доступу до територій, редакція шукає інші способи отримання інформації: телефоном і через месенджери, робота з офіційними джерелами, соціальними мережами, інструментами OSINT. Люди надсилають фото й відео, повідомляють про події.
— Але нові способи збору інформації не змінюють основного принципу нашої роботи: зібрати — перевірити — опублікувати. Незалежно від того, звідки ми отримали інформацію, вона має пройти журналістську перевірку, — каже Світлана Карпенко.
Цифрова присутність і майбутнє
«Трудова слава» поєднує друкований формат із цифровими платформами, щоб залишатися на зв’язку з людьми, які виїхали.
— Сьогодні «Трудова слава» — це друковане видання, сайт, сторінки в соціальних мережах, відео. І кожен із цих форматів має свою авдиторію та свої завдання.
Друкована газета залишається важливою для територій без стабільного зв’язку, а цифрові платформи забезпечують оперативність і зворотний зв’язок.
За останні місяці редакція не лише перевиконала запланований на рік обсяг виробництва контенту, а й суттєво розширила охоплення. У фейсбуку сторінка щомісяця охоплює понад 2,5 мільйона людей, а від початку року до кінця серпня набрала понад 21 мільйон переглядів. Майже втричі зросла кількість читачів у телеграмі, а також почав розвиватися інстаграм, щоб охопити ширшу авдиторію.
— Але для нас ці цифри — не просто статистика. За ними стоять люди, для яких новини Оріхівщини — значно більше, ніж інформація, — каже Світлана.
Соцмережі стали ниточкою, яка з’єднує розпорошених по світу земляків із рідним краєм:
— Читачі можуть одразу відреагувати на публікацію, залишити коментар, поділитися нею, розповісти власну історію. Навіть перебуваючи за сотні чи тисячі кілометрів від дому, вони залишаються дотичними до життя рідного краю.
Цифрові платформи стали також інструментом документування. Яскравий приклад — відео удару тритонної російської авіабомби по центру Оріхова, яке редакція віднайшла та опублікувала.
— За кілька днів відео широко розійшлося мережею: його поширювали не лише наші земляки, а й інші медіа та лідери думок. І сухе повідомлення про черговий удар отримало конкретний візуальний образ, — каже Світлана Карпенко.
Хоча через війну люди з громад роз’їхалися по всій Україні й за кордон, читачі продовжують цікавитися тим, що відбувається вдома. Тож редакція розповідає не лише про обстріли й руйнування, а також історії про життя земляків, їхню роботу, навчання, волонтерство, успіхи.
— Ми прагнемо, щоб людина, де б вона зараз не жила, переглянувши нашу паперову газету та наші цифрові ресурси, могла дізнатися, що відбувається вдома і як живуть її земляки.
Участь у програмі «Сильніші Разом» стала важливою підтримкою: навчання, консультації, зустрічі з колегами, фінансова допомога.
— Передусім програма дала можливість команді вчитися. Дуже цінним для мене є і спілкування з іншими редакторами. Коли бачиш, як колеги працюють у таких же непростих умовах, можна багато чого перейняти, а іноді просто зрозуміти, що твої проблеми не унікальні й для них є рішення, — каже Світлана.
На найближчий рік редакція ставить завдання зберегти друковану газету, посилити сайт і соцмережі, більше працювати з відео та навчитися використовувати штучний інтелект. Та найскладніший виклик нині — це фінансова стійкість.
— Стійке медіа — це редакція, яка не зникає після чергової кризи. Вона має команду, якій довіряють читачі, вміє змінюватися, знаходить ресурси для роботи і розуміє, навіщо потрібна своїй громаді, — каже Світлана Карпенко.
Нагадуємо про можливість застрахуватися
Дорогі колеги, принагідно нагадуємо: журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується Асоціацією в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Цей матеріал вийшов у серії публікацій про роботу регіональних медіа в умовах війни. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко, Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною, Наталією Криворучко, Інною Швидкою, Павлом Ключником, Ларисою Гнатченко, Діаною Делюрман, Вікторією Гнатюк, Марією Шевченко, Анною Матвієнко, Настею Станко, Іриною Ситнік, Ярославом Юрчишиним, Світланою Томаш, Сергієм Нікітенком, Олесею Бідою, Олексієм Ковальчуком, Ілоною Коротіциною, Іриною Столбовою, Катериною Тищенко, Ганною Халіман, Наталею Криворучко, Костянтином Григоренком та Оксаною Бровко.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» та є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
