П’ять жінок у Новгороді-Сіверському видають «Сіверський край» попри обстріли, холод і відтік читачів
Редакція «Сіверського краю» вже понад чотири роки працює в умовах прикордоння та прифронтової реальності. Їхня робота, як і для багатьох колег нині, пов’язана зі щоденним доланням викликів: обстрілів, перебоїв зі світлом, холодних кабінетів і відсутності транспорту. Видання взяло участь у нашій Програмі екстреної підтримки регіональних медіа: отримало кошти на зарядну станцію.
— І вже не так страшно думати про пізню осінь, зиму з їх неминучими енергетичними проблемами. Дуже вдячні! — розповідає головна редакторка видання Ганна Халіман.
Читайте про роботу «Сіверського краю» в умовах, коли передплатників залишилося близько третини від довоєнної кількості, а бізнес і населення громади виїжджають.
Робота під обстрілами
Редакція давно перейшла на змішаний формат: більшість часу журналістки працюють з дому, а разом збираються лише двічі на тиждень — у «газетні дні».
— Разом у редакції збираємось усі тільки в п’ятницю і понеділок. В решту ж робочих днів там хтось один — щоб при найкритичнішій ситуації постраждало якнайменше людей, — каже Ганна.
Спроба повністю перейти на дистанційку провалилася: відключення світла й проблеми зі зв’язком робили верстку газети майже неможливою.
— Доводилось навіть роздруковувати сторінки для коректури і передавати газету в друк з пунктів незламності, — згадує редакторка.
Допомогли читачі — одна жінка запускала генератор у себе вдома, щоб редакція могла доробити номер.
Приміщення газети теж постраждало від ударів: вибиті вікна, тріщини в стінах, холодні кабінети взимку:
— Скільки дров не спалиш — все одно холоднеча.
Безпекові практики стали частиною роботи: після «прильотів» журналісти не йдуть одразу до епіцентрів вибухів, щоб уникнути повторних ударів. У редакції є кімната з чотирма стінами, де вони ховаються під час безпосередньої небезпеки.
— На жаль, не маємо змоги висиджувати всі тривоги в укриттях — вони бувають і більше доби. Але коли чутно рев шахедів — ховаємось у кімнаті з чотирма стінами, — каже Ганна.
Люди і витривалість
У колективі — п’ять жінок віком від 40 до 66 років. Вони не лише пишуть тексти, а й самі носять дрова, прибирають, розносять газету.
— Може, труднощі не роз’єднують, а зближують. За два десятиліття разом ми одна одну добре знаємо, — каже редакторка.
Кожна має своє хобі, яке допомагає долати страх: плетіння маскувальних сіток, художня творчість, література. Ганна Халіман пише повісті й читає українську класику, про яку веде рубрику «Читаймо українське»:
— Коли серед ночі чую рев низьких БпЛА чи вибух і не можу заснути — залишаю ліжко, вмикаю настільну лампу й пишу. Це долає страх і відволікає від тривог.
Газета як відповідальність
Попри все, «Сіверський край» виходить регулярно. Основні теми — війна, герої, полонені, волонтерство, проблеми громади. Але є й матеріали про молодь, спорт, культуру, цікаві долі.
— Найважче — писати про війну, про людське горе. Пишеш — плачеш. Але тоді плаче й читач, — каже Ганна.
Читачі просять легшого контенту, але водночас дякують за важкі тексти. Передплатників залишилося третина від довоєнної кількості. Головна причина, звісно, — демографічна ситуація: обов’язкова евакуація із 12 сіл, відтік бізнесу й населення; та й труднощі з доставкою Укрпоштою даються взнаки.
— Де брати передплатника? Бізнес теж громаду залишає, підприємства постраждали або просто вбиті від нальотів, — каже Ганна.
Попри вік — 66 років — Ганна Халіман не йде на пенсію.
— Є відповідальність — перед газетою, читачами й колективом. Не дозволяє сумління кинути все і виїхати, — каже редакторка.
Для неї журналістська гідність — це готовність брати ризик на себе, не підставляючи колег. І головне — залишатися з читачем навіть тоді, коли здається, що вижити неможливо.
Нагадуємо про можливість застрахуватися
Журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується Асоціацією в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Цей матеріал вийшов у серії публікацій про роботу регіональних медіа в умовах війни, протоколи безпеки та психологічну витривалість медійників та медійниць. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко, Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною, Наталією Криворучко, Інною Швидкою, Павлом Ключником, Ларисою Гнатченко, Діаною Делюрман, Вікторією Гнатюк, Марією Шевченко, Анною Матвієнко, Настею Станко, Іриною Ситнік, Ярославом Юрчишиним, Світланою Томаш, Сергієм Нікітенком, Олесею Бідою, Олексієм Ковальчуком, Ілоною Коротіциною, Іриною Столбовою та Катериною Тищенко.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» та є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
