Невдовзі у Львові стартує XV Медійний Конгрес — ключова подія для українських регіональних та локальних медіа.
Напередодні події ми ділимося великим інтерв’ю директорки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» Оксани Бровко для телеканалу FREEДОМ.
«Українські регіональні медіа сьогодні можуть не лише отримувати допомогу. Вони можуть навчати інших», — каже Оксана, підкреслюючи, що вітчизняні редакції здобули унікальний досвід роботи в умовах війни, блекаутів та криз, який зараз є надзвичайно цінним для всієї світової медіаспільноти.
У матеріалі йдеться про:
- роботу в екстремальних умовах — як локальні медіа продовжують мовити, випускати новини і друкувати газети під час багатоденних блекаутів і без стабільного зв’язку;
- український досвід для світу — чому закордонні колеги вивчають наші кейси швидкої перебудови редакційних процесів та забезпечення безпеки команд;
- розвиток та технології — фінансову стійкість, довіру читачів, штучний інтелект та нові міжнародні партнерства АНРВУ (зокрема проєкти з OpenAI);
- завдання XV Медійного Конгресу — про що говоритимуть учасники та спікери на майданчику події «Люди. Довіра. Рішення».
Читайте також: Довіра як ресурс: Оксана Бровко про 15‑й Конгрес АНРВУ та майбутнє українських медіа
Нижче публікуємо повний текст інтерв’ю.
***
Цього року у Львові відбудеться XV Медійний Конгрес, який об’єднає представників українських регіональних і локальних медіа, міжнародних експертів та партнерів. Тема цьогорічного заходу — “Люди. Довіра. Рішення“. У фокусі — фінансова стійкість медіа, довіра аудиторії, штучний інтелект та редакційні інновації, журналістські розслідування, а також виклики роботи під час війни.
Про те, як за понад 15 років змінився Медійний Конгрес, чого сьогодні потребують регіональні редакції, як змінюються підходи до підтримки медійників та які рішення можуть визначити майбутнє незалежних регіональних медіа України, розмовляємо з директоркою Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” Оксаною Бровко.
— Цьогоріч відбудеться вже XV Медійний Конгрес. Як за ці роки змінювалися сам Конгрес і його роль для української медійної спільноти? Що залишається незмінним у його ідеї?
— Конгрес ми започаткували більше 15 років тому, бо два роки була перерва: на початку пандемії коронавірусу та повномасштабного вторгнення. Зміни в Конгресі дуже легко відчути з того, як змінилася назва. Стартували ми із заходу, який називався “Всеукраїнський газетний конгрес”, а згодом він став Медійним Конгресом. Був ще проміжний етап, коли ми позиціювалися як Конгрес інформаційних сайтів та міських порталів.
Ми навмисно використовували таку довгу, начебто не SMM-ну назву: щоб започатковувати й посилювати оцей мейнстрим. Адже тоді багато газетних регіональних медіа не поспішали ризикувати й робити перші кроки з великими інвестиціями в діджитал, в онлайн. І для мене одним із пріоритетів було задавати напрямок на регіональному ринку, щоб редакції не боялися трансформацій. Тож коли ми в певний момент перейшли від Всеукраїнського газетного конгресу до Конгресу інформаційних сайтів та міських порталів, це було усвідомлене рішення: ми хотіли, щоб наші видавці друкованих медіа в регіонах повірили у власні сили й отримали додаткову сміливість для діджитал-трансформації.
Тепер Медійний Конгрес — це середовище, де ми говоримо про онлайн-медіа, суспільно-політичні, місцеві, регіональні та незалежні медіа. І це проходить ключовою ниткою крізь усю історію Конгресу. Ми говоримо про практичні кейси, ідеї, які редакції можуть уже сьогодні чи завтра інтегрувати у свою щоденну роботу. Тобто формат подачі не змінився, хай як ми змінювали концепцію і пріоритети самого Конгресу. Головне — це практичні кейси, вдалі чи невдалі. А головним завданням нашого Конгресу залишається розбудова середовища, куди регіональний редактор, журналіст чи проєктний менеджер зможе приїхати і щиро, без відчуття конкуренції поговорити, поспілкуватися, відчути підтримку й надихнутися ідеями.
— Асоціація “Незалежні регіональні видавці України” багато років працює з регіональними медіа. Що за цей час найбільше змінилося в роботі редакцій та їхніх потребах, зокрема під час повномасштабного вторгнення?
— Наша Асоціація постала свого часу як реакція, як відповідь на потребу регіональних незалежних медіа мати професійне середовище, де можна щиро говорити, ділитися досвідом і відстоювати свої інтереси. Так ми і працювали, більш-менш дотримуючись цієї моделі: і комунікації були побудовані, і наші івенти — не обмежені, але сконцентровані здебільшого на тих, хто поділяв наші погляди й інтереси та долучався до нашої роботи. Тому, звісно, ми знали і знаємо цей ринок ізсередини.
Коли почалася повномасштабна війна, все миттєво й кардинально змінилося. Бо до війни ми всіх налаштовували й ділилися досвідом, як будувати незалежну бізнес-модель у регіональному медіа. А коли почалася повномасштабна війна, все це зруйнувалося. Більшість колег в один момент мимоволі перетворилися зі звичайних суспільно-політичних журналістів на військових кореспондентів. Зруйнувалося підґрунтя для нормального розвитку, бізнес-розвитку регіональної редакції, де можна було планувати передплати, клубні моделі, розвиток спільнот. І на тлі загальної турбулентності, адже в усьому світі медійний ринок дуже стрімко змінюється і з’являється безліч технологічних викликів — війна, звісно, ще більше вибила з-під ніг ту більш-менш стійку платформу, те розуміння і впевненість, які були в наших редакцій до повномасштабного вторгнення.
Саме тому ми й намагаємося через свою діяльність зараз, під час війни, підтримувати такий професійний вогонь усередині регіональних команд, щоб зміни на ринку не стали критичними і щоб усі не почали орієнтуватися лише на донорську підтримку. Це велика небезпека, великий ризик для медіа — фактично втратити ринок незалежних медіа в Україні. Що довше триватиме війна і що довше ми будемо розраховувати на донорську підтримку, казати собі, що зараз не на часі якісь бізнес-рішення, то важче буде в післявоєнний час повернутися до нормальної бізнес-моделі в регіональних медіа.
Тому на всіх заходах і зустрічах, які ми проводимо і до яких залучені регіональні медіаменеджери та керівники, ми нагадуємо: зараз саме час технічно й технологічно готувати свої медіа та команди до майбутніх можливостей і змін. Війна закінчиться — і ви зможете активніше розвивати спільноти, перші кроки до створення яких можна робити вже тепер. У нас є дуже класні приклади цього. Так само варто вже зараз готуватися до впровадження paywall та інших моделей монетизації. Деякі національні медіа, як ми бачимо, уже рухаються в цьому напрямку. Зрозуміло, що регіональні медіа в нинішній ситуації не мають можливості діяти настільки сміливо, як “Українська правда” чи NV. Вони не мають зараз таких фінансових можливостей. Але цей час настане, і будувати відповідне підґрунтя обов’язково потрібно вже зараз.
— Чи змінилися за час повномасштабної війни самі підходи до підтримки регіональних медіа та медійників? Які формати допомоги сьогодні справді працюють?
— Ми весь цей час працюємо через різні програми, надаємо точкову підтримку, і нам справді вдалося допомогти багатьом регіональним медіа. І що я бачу: їхні потреби змінюються, тож змінюється й наша реакція на них. Цінність медійних спільнот, особливо української, полягає ще й у тому, що ми всі перебуваємо в одному контексті. Донору чи партнеру за кордоном, як би щиро він не хотів допомогти, часто складно зрозуміти реалії щоденного життя місцевого журналіста. Тому важливо, щоб такі спільноти й медійні організації працювали в Україні. Ми можемо комунікувати з партнерами, пояснювати, що сьогодні справді важливо і що варто пріоритизувати на донорському та інституційному рівнях, коли йдеться про підтримку українських медіа під час війни.
Нещодавно в нас була програма відновлення для медійників і медійниць із Сумщини, Харківщини, Запоріжжя та Кропивницького. Нині є чимало програм психологічної підтримки, але мало форматів, які відповідають саме на внутрішній запит журналістів і редакторів із прифронтових регіоні. Їм не завжди потрібен черговий тренінг чи консультація. Іноді потрібно просто кудись приїхати, побути у відносному спокої, а ще краще — разом зі своєю дитиною, яка теж пережила обстріли. На жаль, організувати проєкти саме в такому форматі складно через бюрократичні обмеження, пріоритети програм тощо.
У нашій програмі взяли участь 12 медійників і медійниць. Більшість приїхали з дітьми, хтось — з онуками. Вони особливо дякували саме за можливість провести час із близькими й ні про що не думати. Не було додаткової навчальної програми, навантаження чи обов’язкових активностей. Була можливість видихнути й побути зі своєю родиною. Це теж дуже важливий елемент підтримки місцевих редакцій. Підтримка родини медійника зрештою є і підтримкою самої редакції. Чесно кажучи, ця програма була для нас певним експериментом. Але коли учасники приїхали, я побачила, наскільки вдалим виявився цей формат.
— Ви активно співпрацюєте із закордонними медійними асоціаціями та організаціями. З ким у вас склалася найбільш тісна співпраця? Чий досвід для вас є особливо цікавим і корисним — можливо, певної професійної спільноти чи окремої країни?
— Важко так одразу відповісти. Перед очима — просто люди, медійники й медійниці з інших країн, які самі прагнуть допомагати, хочуть бути корисними та беруть участь у різних наших проєктах. Справа не в тому, наскільки глибоко розвинені наші партнерські відносини з різними компаніями й організаціями. Надихають саме люди, розумієте? Чи то Йоанна Блаут з Німеччини — медійниця, медіаконсультантка, яка прагне підтримувати українських жінок-медійниць і з якою ми реалізовуємо класні проєкти саме для жінок-редакторок. Чи Ренді Огрей, керівниця норвезької медіаасоціації, яка системно, з перших днів повномасштабної війни, допомагає та підтримує цілий пул українських регіональних медіа. Чи, скажімо, велика медіагрупа Amedia Foundation, яка дає нам змогу реалізовувати дуже важливі проєкти невідкладної допомоги. Чи невелика нідерландська медіагрупа, яка підтримує закупівлю турнікетів та аптечок першої медичної допомоги для журналістів і редакцій у прикордонних регіонах. У кожного я бачу свою силу, і виокремити когось одного насправді дуже складно. Адже попри те, що це вже п’ятий рік повномасштабної війни, навколо нас сформувалася професійна когорта людей, які не відійшли через втому, згасання запалу чи сплеску адреналіну, що був практично в усіх на початку 2022 року. Зараз навколо нас міцне середовище колег, у якому від кожного щось береш і чимось своїм надихаєшся.
— “Люди. Довіра. Рішення” — тема цьогорічного Конгресу. Чому саме ці три поняття стали основою його програми?
— Бо люди зараз, мабуть, найголовніше, що ми маємо в Україні. Люди є центральним компонентом і в самому понятті медіа, і в розумінні того, для кого працюють медіа. Тому говорити зараз про майбутнє медіаринку без розуміння, хто ми як редакція і для кого ми як медіа працюємо, просто неможливо. Тож у центрі, звісно, залишаються люди, а звідси випливають і пов’язані теми: спільноти в Україні та робота з ними; спільноти за кордоном, взаємодія з ними та залучення їхньої підтримки; можливості для монетизації регіональних медіа; шляхи зростання якісної аудиторії.
Довіра — це те, до чого зараз повертається світ після піку інтересу до теми штучного інтелекту. І я чітко розумію, що довіра — головний актив і головна цінність сучасного медіа. Це нове золото медіаринку. Це важливо для медіа в усьому світі, особливо для українських. Тому під час Конгресу ми говоримо про довіру всередині колективів, довіру спільнот і довіру партнерів, бо без довіри жоден бренд нічого не вартий. Особливо тепер, коли так багато соцмереж та інформаційного шуму, зокрема й “білого”, не кажучи вже про дезінформацію, місінформацію та пропаганду. За таких умов лише довіра до бренду, довіра до медіа триматиме редакцію в центрі уваги місцевих читачів і місцевої спільноти.
Ну і рішення — це те, що я зауважила на початку: те, що з нами із самого першого дня, із самого першого року Конгресу. Ми не пропонуємо просто лекцій чи виступів — ми пропонуємо рішення і кейси, які можна забрати із собою в редакцію. І для мене щастя, коли люди сидять, активно записують і вже надсилають у редакційні чати якісь ідеї для обговорення прямо під час Конгресу, бо чують можливі рішення для себе: чи щодо реклами, чи щодо маркетингу, технологій, використання штучного інтелекту в редакціях, чи щодо розслідувань.
Тому “Люди. Довіра. Рішення” — це гасло, яке якраз поєднує і ринкові тренди, що існують не лише в Україні, а й у всьому світі і, власне, формат саме нашого заходу.
— За якими критеріями ви зрозумієте, що цьогорічний Конгрес пройшов успішно та результативно?
— Показником успіху для мене насамперед буде те, що керівники та учасники з регіональних медіа відчують, що вони не самі, поруч є плече підтримки, є до кого звернутися, а спільнота українських регіональних і локальних медіа жива та професійна. Це для мене одна з найважливіших цілей.
Через практичні кейси, які ми будемо демонструвати і обговорювати в різних форматах, мені дуже хочеться показати нашим редакціям і командам, хто в чому сильний і з ким можна продовжувати взаємодію вже поза межами Конгресу. Важливо, щоб ця спільнота розвивалася й посилювалася не лише на майданчику Конгресу, а й між нашими зустрічами. І в мене є стійке відчуття, що саме так і відбувається. Щороку з’являються нові обличчя, але водночас я помічаю, що вже майже всіх учасників упізнаю, знаю на ім’я і навіть знаю певні подробиці життя їхніх редакцій. І це не про те, що ми працюємо лише зі сталою кількістю медіа. Це про те, що ми працюємо з великою кількістю медіа й максимально занурюємося в їхнє щоденне життя, у їхні щоденні виклики. Цього року ми плануємо зібрати близько 200 учасників. Сподіваюся, більшість із них поїде з думкою: “Я знаю, що зроблю у своїй редакції наступного тижня, через кілька місяців і протягом року”. Це і загальна, і практична мета.
— Розкажіть, будь ласка, про тематику цьогорічного Конгресу. Які ключові панелі та дискусії заплановані? Яка з тем, на вашу думку, може викликати найбільше обговорень серед учасників? Чи є питання, щодо якого ви очікуєте особливо різних поглядів?
— Завжди складно сказати, де може виникнути незгода чи розгорнутися найбільша дискусія. Бо ми намагаємося включати теми, які викликають потребу в діалозі, дискусії, гострому обговоренні. Тому сподіваюся, що цього року буде так само. Ми традиційно дотримуємося своєї структури: у першій половині дня будуть важливі презентації, стратегічні розмови про тренди на українському та європейському медіаринках, про довіру, про те, як зберегти медіа в умовах кризи. Ми вже опублікували програму на сайті, тож можна побачити, хто в нас буде.
Відкриватимемо подію публічним інтерв’ю з неймовірною людиною — Оле Якобом Сунде. Він близько 20 років очолював раду директорів Schibsted, а також багато років був головою ради Tinius Trust у Норвегії. Це надзвичайно досвідчений медіаменеджер, який дуже добре розуміється на питаннях незалежності медіа, медіавласності та сталого розвитку журналістики. Мені здається, це буде ключова й відверта розмова про те, що зі свого досвіду він може порадити нашим медіавласникам і видавцям у регіонах: як під час кризи зберегти незалежність — фінансову, редакційну й тематичну — в умовах, у яких ми працюємо.
Далі пів дня ми говоритимемо про тренди і з keynote-спікерами, і під час панельних дискусій та презентацій. У нас буде головна редакторка Helsingin Sanomat, найбільшої щоденної газети Фінляндії, Ер’я Юляярв. Це буде перша, трендова частина, яка допоможе нам звірити рух і зрозуміти, чи в правильному напрямі ми вибудовуємо свою стратегію як медіа. Вона потрібна також для того, щоб не забувати: ми працюємо на ринку, який змінюється не лише під впливом війни, а й під впливом багатьох інших чинників.
Дві наступні теми нашого заходу — монетизація та фінансова стійкість. Зрозуміло, що це серед наших пріоритетів. Для мене важливо нагадувати, що наші медіа — це не лише проєкти, які мають фінансуватися завдяки донорській підтримці. Це також медіа, у яких уже зараз потрібно впроваджувати певні зміни: технічні, технологічні, у роботі з аудиторією, започатковувати проєкти, які згодом вистрілять і дадуть можливість стати фінансово успішними. Тому один із наших тематичних потоків обов’язково буде присвячений монетизації та фінансовій стійкості. І тут у нас також є дуже класні українські та закордонні кейси.
Зокрема, виступить відомий польський медіаменеджер Єжи Вуйцік, який багато років працював у Gazeta Wyborcza, був заступником головного редактора, а згодом як видавець відповідав за цифрову трансформацію видання. Сьогодні він є одним із творців польсько-українського медіапроєкту Sestry.eu та активно підтримує Україну, зокрема через гуманітарні ініціативи. На Конгресі він поділиться досвідом роботи в Gazeta Wyborcza і розповість, як виданню вдалося залучити близько 300 тисяч передплатників. Зрозуміло, що Gazeta Wyborcza — національне медіа, але методи роботи з читачами, розбудови взаємин із ними та формування лояльної аудиторії, готової оформлювати передплату, можуть бути корисними і для регіональних медіа. Це саме той досвід, який у майбутньому може працювати й для наших редакцій.
У нас будуть спікери з Норвегії, зокрема з регіональних норвезьких редакцій, як-от Гуро Валланд, головна редакторка Bergensavisen (BA) із Бергена. Вони ділитимуться дуже практичними кейсами: як працюють із молодою аудиторією, як організовують івенти, які заходи приносять їм гроші, а які — ні, що можна монетизувати, а що — ні.
І третій, не менш важливий потік — довіра, штучний інтелект і редакційні інновації. Тут ми навмисно поставили довіру в один ряд зі штучним інтелектом та редакційними інноваціями. Бо це саме те, на чому хочемо наголосити. Тема використання штучного інтелекту протягом останніх кількох років була топовою на всіх міжнародних та українських конференціях. Тепер ми вже дійшли до того, що це лише інструмент. Він не має задавати трендів, але має допомагати в роботі. Для українського журналіста це взагалі може бути важливим організаційним рішенням, адже кадрова криза в регіонах дуже відчутна. І всі ці інструменти можуть спростити та пришвидшити частину процесів. Не замінити журналіста, а стати додатковими руками й дати журналістам час на те, щоб вони займалися журналістикою.
Водночас дуже важливо використовувати інструменти усвідомлено та професійно, щоб не втратити довіру. Тут будуть і практичні кейси невеликої редакції “Дніпро. Медіа” з Дніпра. Аня Матвієнко розповість, як вони створили моніторингових ботів у регіональній редакції, як з їхньою допомогою моніторять новини та використовують отриману інформацію у своїй роботі, як максимально спростили цей напрям. Також будуть колеги з YouControl, які розкажуть, як використовувати можливості платформи для отримання та перевірки інформації, необхідної в щоденній роботі журналістів.
Окремо хочемо розповісти про один із наших проєктів — “Інноваційні медіа України“, який ми вже другий рік реалізовуємо з п’ятьма регіональними редакціями та підтримуємо їх у розвитку бізнес-ідей. Одна з панелей буде присвячена саме цим практичним кейсам. Редакції поділяться досвідом, як під час війни визначали, що хочуть робити, оцінювали власні можливості та втілювали свої ідеї.
І наостанок будемо говорити про журналістські розслідування та їхню роль у роботі регіональних медіа під час війни. Розслідування, які ми розвиваємо в межах одного з наших проєктів “Сильніші разом”, стають дедалі помітнішими на регіональному рівні. Водночас через тиск місцева влада намагається перешкоджати журналістам виконувати свою роль і забезпечувати прозорість її роботи для місцевих громад, партнерів, бізнесу та міжнародних донорів. Тож кілька редакторів і редакторок поділяться досвідом, як вони протистоять цьому тиску, і своїм прикладом покажуть, що не варто боятися цієї роботи.
— Що дає Конгресу міжнародна частина і чому вона важлива для українських регіональних медіа?
— Тим, що ми не самі! Усі, хто постійно живе тут, в Україні, під час війни, бачать, що до нас не бояться приїжджати. А якщо говорити практично, то зараз у іноземних колег дуже великий інтерес до того, як ми трансформуємо свої редакції, як настільки швидко відбудовуємо всі процеси, як швидко діємо в кризових умовах. Це новий для європейського медіаринку досвід роботи редакцій в умовах масштабної війни. І оскільки світ дедалі більше входить у фазу нестабільності, усім цікаво, як ми це робимо.
Зараз, мені здається, велика сила українських редакцій — саме в цих висновках. Можна багато говорити про те, як підключити зарядну станцію чи генератор до редакції, можна багато уявляти, як технічно забезпечити друк газети, якими протоколами це описати, якщо немає світла. Але я впевнена: якщо в будь-якій іноземній редакції вимкнути світло на три години чи навіть на день, ніякі протоколи не допоможуть упоратися оперативно, якісно й настільки злагоджено, як зараз діють наші українські редакції. Під час три- чи чотириденних блекаутів вони можуть видати номер газети, як це було з “Одеським життям” в Одесі, коли редакція випустила свій тижневий номер за абсолютного блекауту в місті й області. Тож для іноземних колег важливий цей досвід швидкодії, технічної, технологічної незалежності, безпекових дій, вони вже переймають у нас цей досвід, адже нині всі готуються до тих чи інших криз і збирають інформацію, як діяти в таких умовах. А Україна саме зараз здобуває найбільш актуальний і релевантний досвід.
А якщо ж говорити безпосередньо про безпеку журналістів на лінії фронту, то в нас не просто люди їздять туди у відрядження — у нас безліч редакцій працюють на лінії фронту. Раніше в усьому світі під час війни діяли протоколи, за якими журналіст має бути в касці, бронежилеті та з написом “Преса”. І всі цього дотримувалися. Але війна в Україні показує дещо інше. Реальне життя наших прифронтових редакцій на Сумщині, Харківщині, Одещині та Запоріжжі доводить, що вже небезпечно бути в бронежилеті, небезпечно мати маркування “Преса”. Нещодавно я мала цікаву розмову з кількома редакторами з цих регіонів. Сьогодні через таке маркування ти можеш стати мішенню для атаки російських дронів. Вони починають переслідувати тебе, щойно розуміють, що ти журналіст. За нашим щоденним досвідом ми бачимо, наскільки зросла потреба оновлення безпекових протоколів та правил.
— Скажіть, будь ласка, що сьогодні найскладніше в організації такої масштабної професійної події в умовах повномасштабної війни?
— З одного боку, хотілося б зібрати на такій зустрічі якомога більше колег. З іншого — коли в умовах, у яких ми сьогодні живемо і працюємо, організовуєш досить масштабний захід, це завжди непросто. Тому ми не розголошуємо місце й не розкриваємо організаційних деталей. Саме з цією метою всі подробиці будуть відомі лише підтвердженим, відібраним учасникам. І я сподіваюся, що це певною мірою убезпечить наш захід. Ну і, звісно, ми максимально дотримуємося всіх рекомендацій та вживаємо необхідних заходів безпеки, щоб місце також відповідало безпековим нормам і критеріям. Я не хочу сильно заглиблюватися, щоб не розкривати чутливих даних, але все, що вимагається з погляду безпеки, ми намагаємося врахувати з усіх боків. Бо розуміємо, наскільки це важливий елемент будь-якого заходу в сучасній Україні.
— Якщо подивитися на найближчі кілька років, яким ви бачите майбутнє незалежних регіональних медіа України? Які рішення, ухвалені вже зараз, можуть найбільше вплинути на їхній розвиток?
— Хороше питання, дякую вам за нього. Я точно не думаю, що майбутнє регіональних медіа — це просто зберегти те, що ми маємо зараз. Ми маємо готувати редакції до іншого ринку. Частина медіа, можливо, не витримає, частина має трансформуватися, а частина вже трансформується. Усі редакції стануть більш технологічними, краще працюватимуть зі своїми аудиторіями. Я дуже вірю саме в регіональну, місцеву журналістику. І я дуже хочу, щоб вона збереглася. Локальне медіа знає контекст, у якому працює. І саме цей контекст є його цінністю. Тому всі рішення, які ми ухвалюємо сьогодні, мають стосуватися інвестицій у людей, технології, власні аудиторії, власні доходи й редакційну незалежність. Вони не мають бути лише про те, як пережити наступний рік. Вони мають створювати основу для медіа, які працюватимуть і будуть незалежними через п’ять, десять і 20 років.
