Упродовж останнього місяця ми детально аналізували теми, дискусії та практичні кейси XV Медійного Конгресу, організованого АНРВУ 2 жовтня у Львові. Нині підсумовуємо цей цикл публікацій відгуками та рефлексіями регіональних редакторів і журналістів — емоціями й думками, якими вони ділилися одразу після події та невдовзі після її завершення.
Як влучно підсумувала виконавча директорка АНРВУ Оксана Бровко: «”Ми виграли війну, тепер маємо виграти мир”, — процитував норвежець Оле Якоб Сунде свого батька, який повернувся з концтабору. І хоч нам усім ще треба виграти цю війну, вже настав час готуватися й до миру. Ми всі виснажені, але навіть коли сил майже немає, ми все одно можемо щось зробити для людини поруч. У цьому й полягає головна роль незалежного медіа».
Леся Лазоренко, заступниця головного редактора «Кременчуцького телеграфу»:
— На Медійному Конгресі тепер шукаєш очима знайомі обличчя: Херсон — є, Білопілля — є, Оріхів — є, Межева — є, Словʼянськ — є, Одеса, Суми, Кропивницький… Приїхали. Працюють. Видають газети, записують відео, відповідають своїм читачам.
У багатьох із нас довго сидів комплекс: ми ж регіональні. Десь є великі редакції, національні ефіри. А ми тут зі своїм перекопаним тротуаром, яким діти йдуть до школи в Кременчуці, чи скасованим автобусом до села. Для великої редакції це може не стати темою, а для людини — це її життя.
Мені потрібні аудиторія й доходи, але ми сортуємо це інформаційне сміття, копаємося в тендерах і звітах не заради репостів, а щоб після нашої роботи щось змінилося.
Чи думаю я про штучний інтелект? Звичайно. Але я не уявляю, як він замінить людину, яка привозить газету в напівзруйноване село. Яку там знають і чиї слова можуть допомогти родині наважитися на евакуацію. Тут можна чесно сказати колезі, що ти втомилася, привезти додому рішення, яке допоможе протриматися, і побачити, що люди поруч.
Олександр Остапа, засновник видання Thebuchacity:
— Жінка у прифронтовому селі погодилася евакуюватися лише після того, як прочитала про це в газеті. Людина залишалася вдома, попри небезпеку, але слова у виданні, якому вона довіряла роками, допомогли виїхати. Скільки років журналісти цієї газети працювали, щоб у найважливіший момент їхнім словам повірили!
Дивився на колег і думав, як важливо нам не втратити незалежні медіа. Бо коли закривається місцева редакція, у громаді стає менше людей, які готові вислухати, перевірити й поставити незручне запитання. Ми маємо бути разом, щоб вистачило сил продовжувати і щоб це світло було кому тримати
Редакція видання «Інтент» (Одеса):
— На відкритті Оксана Бровко попросила кожного встати, коли назве його область. Близько 200 людей, 58 медіа з усієї країни. Коли прозвучала Одеська — встали й ми. Простий момент, але дуже сильний: ми побачили, скільки нас. З її промови в нас лишилася думка: війна перетворює людину на цифру — загиблих, зруйнованих будинків, тих, хто виїхав. А місцеві медіа повертають людині ім’я. І ще одна: «Майбутнє українських медіа не почнеться після війни. Воно формується нашими рішеннями вже зараз».
Ольга Зима, головна редакторка «Доступ Медіа» (Кропивницький):
— Усім нам зараз дуже потрібне світло. Особливо в цей складний час, коли ми всі втомлені, виснажені, коли бракує сил, а ще більше — відчуття, що ти не сам. Оксана Бровко на відкритті розповіла, як залишає в дитячій кімнаті маленький світильник: «Він майже не світить».
Просто залишає невелике коло світла. Діти можуть прокинутися вночі, побачити його і знати: вони не самі». Дорослим іноді потрібно те саме. Дуже символічно, що наша редакція отримала нагороду «За світло в темряві» за професійну стійкість. Але головна цінність таких зустрічей — можливість говорити про те, що болить, обмінюватися досвідом і не робити вигляд, що все під контролем.
Євген Хрипун, головний редактор газети «Межівський меридіан»:
— Є нагороди, після яких хочеться трохи помовчати. Відзнака «За світло в темряві та професійну стійкість» — саме така. Бо за точкою на карті «Межова» — люди. Ті, хто залишається за 10 км від фронту, і ті, хто вимушено виїхав, але каже «ми звідти».
Для «Межівського меридіана» все це має дуже простий вимір: чи буде завтра газета? Навіть після того, як наша редакція була зруйнована, ми продовжуємо друкувати номер і виходити в соцмережах. Мабуть, у цьому й є справжня сила локального медіа — воно має тримати громаду разом.
Надія Зонтова, редакторка видання «Слов‘янські відомості»:
— Конгрес від АНРВУ у Львові — це завжди подія, після якої повертаєшся сповненою сил і з купою нових ідей. Їхала туди трохи виснаженою, бо зараз війна відчувається як ніколи гостро — рідне місто під постійними обстрілами. Але після зустрічей із колегами втома кудись поділась, і захотілося ще більше працювати й створювати.
Юлія Котляр, заступниця головного редактора «Одеського життя»:
— Я люблю українські професійні заходи більше, ніж іноземні, бо ми всі живемо, працюємо і розвиваємося в спільному середовищі, у нас схожі виклики. Нетворкінг серед своїх такий цінний, бо можна ставити питання, просити порад, вихвалятися перемогами чи жалітися — і тебе зрозуміють з пів слова. Ти тут серед своїх.
Наталя Буковська, головна редакторка медіа «Вперед» (Роздільна, Одещина):
— Для нашої редакції це була перша участь у Медійному Конгресі. Це можливість подивитися на власну роботу ширше, почути досвід колег і пройти практичний безпековий тренінг із домедичної допомоги. Повернулася з новими знаннями, ідеями та відчуттям підтримки, яке додає сил рухатися далі.
Таким був XV Медійний Конгрес. Звісно, ці відгуки — лише дрібка з величезного масиву вражень, емоцій, розмов у кулуарах та ідей, які учасники розвезли по своїх редакціях від Одеси, Херсона, Вінниці до Слов’янська, Харкова та Межової. А ми в АНРВУ вже потроху починаємо готуватися та думати про наступний, XVI Медійний Конгрес. І в цьому жарті лише крапля жарту.
