Робота триває годинами заради 5 хвилин результату. Діана Делюрман розповідає, як створює історії в таких умовах.
Для журналістки Frontliner Діани Делюрман робота у прифронтових регіонах — це постійний рух, зміна планів і стан максимальної зібраності. Відрядження — це і зйомки, й логістика, й продюсування, й адаптація до ритму людей, про яких вона пише.
Продовжуємо розповідати про роботу журналістів та журналісток у прифронтових і прикордонних регіонах. Ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко та Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною, Наталією Криворучко, Інною Швидкою, Павлом Ключником та Ларисою Гнатченко.
Робота в дорозі: темп, концентрація і живі історії
— Діано, ви часто працюєте там, де небезпека — постійний фон. Як це впливає на вашу концентрацію?
— На концентрацію найбільше впливає не стільки місце, скільки перебіг відрядження. У поїздках я мало сплю та їм, п’ю багато кави. Мультизадачність: веду інтерв’ю, занотовую репортажні моменти, фотографую, знімаю на телефон, планую логістику. Ситуація може змінюватися з години на годину, тож треба коригувати плани. Це не лише журналістська робота, а й продюсерська.
Ситуація може змінюватися з години на годину, тож треба коригувати плани. Це не лише журналістська робота, а й продюсерська.
У відрядженні активізується найвищий рівень концентрації, а базові потреби мінімізуються. Іноді немає часу думати про безпеку та ризики, рішення ухвалюються швидко.
— Як виглядає ваш типовий день у зоні ризику?
— Ти можеш розраховувати на добу поїздки, а зрештою твоя робота складала п’ять хвилин. Або навпаки. Нерідко все йде не за планом, і треба до цього бути готовим.
У мене немає автівки, тож я приїжджаю на точку потягом чи автобусом. Далі — домовленості та креатив. На місці адаптуюся під стиль життя тих, про кого роблю репортаж. Прокидаюсь навіть раніше за них, обідаю поруч, доєднуюсь до розмов під час перекуру. Такі «неофіційні» моменти часто стають найважливішою частиною репортажу.
Втома, межі й внутрішня дисципліна
— Чи маєте внутрішні орієнтири, коли варто зупинитися?
— Думаю, ні. Як і багато моїх однолітків, я страждаю від токсичної продуктивності. Є відчуття, що робиш замало. Особливо у журналістів є ризик не помічати втому, бо ми схиблені на професії. Я не можу просто закрити ноутбук і повністю бути включеною в якісне проведення часу. В думках постійно прокручуються історії, люди. Я намагаюсь це виправити медитаціями.
Читати також: Як вижити медійникам у постійній погоні за дедлайнами
Як журналістам розпізнати вигорання і коли важливо дозволити собі нічого не робити
— Що допомагає відновитися після поїздок?
— Мені допомагає час із родиною та друзями. Коли втома виходить через край, то підтримують подорожі. Позаробочі, авжеж.
Читати також: Як журналістам підтримати себе й інших у критичній ситуації
Досвід, який формує: поїздки, помилки, етика
— Який репортаж запам’ятався найбільше саме через процес роботи?
— Це був стабілізаційний пункт. Репортаж не вийшов — не було історії. Але поїздка запам’яталась тим, що я їхала в повній темряві десь на Донбасі вперше у житті. Коли вийшла з машини пресофіцера, побачила прекрасне зоряне небо. Такого ніде не бачила.
Першим, хто заговорив зі мною на стабі, був капелан. Я почувалася ніби у відеогрі, де персонажі кажуть щось загадкове, що мусить стати підказкою наприкінці квесту.
Коли вийшла з машини пресофіцера, побачила прекрасне зоряне небо. Такого ніде не бачила.
— Чи були випадки, коли ви свідомо не публікували матеріал?
— Всі українські журналісти мають багато самоцензури. Під час війни це окей. Краще засмутитися через втрачену деталь або історію, ніж усе життя жалкувати про грубу помилку.
Є теми, що складні через доступ — репатріація тіл, евакуація полеглих. Я не змогла добитися доступу, хоча інші колеги робили подібне.
Є теми, що важкі емоційно. Я не можу знімати на похоронах, просто стою як стовп.
— Що робите, коли інструменти не працюють?
— У відрядженні на розмінуванні я не бачила екрана телефону через сонце. Тоді я позаздрила іноземному колезі, який олдскульно нотував усе в блокнот.
Буває, що інтерв’юєш людину, а вона хилить зовсім у іншу сторону або додає багато зайвого. Або навпаки — відповідає односкладно. Тут допомагають терпіння та гнучкість.
Допомагають терпіння та гнучкість.
Гідність, повага і внутрішня сила
— Як ви розумієте гідність у роботі журналіста?
— Коли я думаю про інших журналістів, відчуваю сильну повагу. Але саме мені професія не дає відчуття власної гідності, оскільки завжди відчуваю, що роблю замало.
Гідність — це не про героїзацію професії. Це про ставлення до людей, із якими працюєш. Про те, щоб не нашкодити, не спростити, не знецінити.
— Що для вас найважливіше як для авторки?
— Закарбувати унікальний момент із повагою до тих, про кого і для кого я пишу.
Гідність — це не про героїзацію професії. Це про ставлення до людей, із якими працюєш. Про те, щоб не нашкодити, не спростити, не знецінити.
Колеги, подбайте про себе
У розмовах із журналістками та журналістами, які працюють під час війни, часто звучать схожі мотиви — про втому, страх, самоцензуру, про дороги, що виснажують, і рішення, які важко ухвалювати. І водночас ці історії об’єднує дещо важливе: здатність триматися, шукати опору, відновлюватися і продовжувати роботу, яка має значення.
Ця серія матеріалів — про людей, які щодня роблять вибір бути поруч із правдою, навіть коли це складно. Про тих, хто вчиться берегти себе, щоб мати сили берегти історії інших. І про те, що самопідтримка — не слабкість, а частина стійкості, без якої неможливо працювати зі складними темами.
Тож АНРВУ пропонує скористатися можливістю страхування життя та здоров’я, а також брати участь у тренінгах, які ми періодично організовуємо. Це частина міжнародної ініціативи МФСЖ у партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку на страхування можуть медійниці й медійники з Херсонської, Запорізької, Сумської, Миколаївської, Донецької, Луганської, Одеської, Харківської, Дніпропетровської областей та прикордонних районів Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів», організований Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative
