Невеликі редакції у прифронтових містах щодня намагаються бути голосами своїх громад. Вони працюють — попри інтенсивні обстріли, відсутність світла, стабільного зв’язку чи рекламних контрактів. Їхні тиражі невеликі, а команди — ще менші. Та вони — перші, хто інформують громади про обстріли, евакуацію, нові рішення влади чи розповідають історії про людей. І водночас такі медіа — перші, які відчули на собі критичні наслідки замороження фінансування американських донорів.
Коли зникли рекламні доходи, а єдиною опорою були зовнішні донорські програми, це поставило під загрозу існування таких редакцій. Але вони не здаються. Їхні історії — це приклад сили, витримки та віри у свою журналістську місію.
«План Б» від Асоціації та партнерів
Далі розповімо про команди трьох локальних медіа, які в списку тих, хто отримає підтримку за «Планом Б». Нагадаємо, що в лютому Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» ініціювала проєкт термінової фінансової допомоги регіональним редакціям, яких спіткала криза через зупинку фінансування з боку американських донорів. Особливо актуально це було для друкованих медіа у прифронтових регіонах. Уже в першій хвилі проєкт «План Б» охопив 12 медіа, у другій — долучилися ще 38 видань. Загальна сума допомоги становить 275 тисяч євро. Реалізувати ідею вдалося за підтримки давніх партнерів — норвезької медіакомпанії Amedia Foundation, однієї з найбільших медійних компаній Норвегії.
Читайте детально: Норвезька медіагрупа та АНРВУ підтримують 50 українських регіональних медіа протягом 3–5 місяців
«Ворскла» та унікальна система дистрибуції
У селі Велика Писарівка, що на прифронтовій Сумщині, 95 років тому заснували газету «Ворскла». І всі ці роки редакція є рушієм соціальної згуртованості у своїй громаді. Попри інтенсивні обстріли ворога, повне знищення офісу медіа, втрату рекламних доходів, релокацію бізнесу та передплатників, газета продовжує жити. Вона є прикладом незламності українського народу, що, попри обставини, бореться. Зараз, отримавши допомогу за «Планом Б», команда медіа вже окреслю для себе нові цілі.
— Якраз минув рік, як ми релокували свою редакцію із Великої Писарівки до Охтирки. 15 березня 2024-го прилетів КАБ, ми швиденько зібрали всі архіви та вивезли. Якби не встигли — усе втратили б. А потім був інтенсивний обстріл, 300 прильотів за добу. Все знищене, все, вщент, — розповідає головний редактор медіа Олексій Пасюга. — Та наша боротьба продовжується. Ми домовилися про куточок приміщення в місцевій бібліотеці в Охтирці, там і збираємося колективом. Більшість часу працюємо віддалено, тепер техніка та інтернет все вирішують. Але ми їздимо до наших людей у Писарівку, розвозимо газети по громадах, спілкуємось, слухаємо, адже розуміємо, наскільки важливою зараз є інформація для жителів краю. Якщо газета живе, то люди розуміють, що і життя триває, а ворог нас не підкосив.
Втрата фінансування від американських донорів серйозно вдарила по бюджету медіа. Друк газети — це великі витрати, каже редактор. А ще — логістика, дистрибуція… З підтримкою Асоціації та скандинавських партнерів зараз вдасться забезпечити робити команду на найближчі кілька місяців.
— Для нас це — суттєва допомога та підтримка, — продовжує Олексій. — Ми також стараємося нарощувати власний фінансовий потенціал, хоча, самі розумієте, в умовах постійних обстрілів, релокації бізнесу отримувати доходи від реклами надзвичайно складно. А потреба в інформуванні є досить високою.
Тираж газети «Ворскла» наразі становить 1520 примірників. І, до слова, колектив редакції розробив свою, унікальну систему дистрибуції. Доставка навіть у найвіддаленіші куточки громади, до сіл і селищ, до кожного дому передплатника, відбувається через волонтерів, знайомих співробітників редакції. Так стараються економити на доставці.
— Наша газета виходить за будь-яких обставин. Усі ці три роки ми працюємо, не зупиняючи друк. Лишень на початку повномасштабного вторгнення мали місяць перерви. А опісля номер — за номером, попри всі виклики, фінансові труднощі. Маємо у штаті четверо постійних працівників і трьох фрілансерів. Усі вони «живуть» медійною справою, розуміють нашу місію — продовжувати інформувати, допомагати, об’єднувати, надихати, бо маємо вистояти, маємо перемогти, — наголошує редактор.
«Ви розумієте, там є люди і треба привезти газету, адже її чекають», — так Олексій Пасюга відповідає на запитання про можливий виїзд із регіону у зв’язку з активізацією ворожих ударів. — Затягуємо паски, оптимізуємо витрати, розвиваємося. Лишаємося зі своїми людьми. Мусимо вистояти».
«Наше слово»: справа не лише в грошах
Орієнтовно 50% — такою була частка американського фінансування в бюджеті медіа «Наше слово», яке працює в місті Мена, що на Чернігівщині. Про це команді АНРВУ розповів головний редактор Олександр Назаренко.
— Колектив у нас невеликий. П’ятеро постійних працівників — журналісти, редактор сайту і бухгалтер. Кошти від американських донорів ішли в основному на заробітні плати. Також частину скеровували на друк газети. Тираж складає 1500 примірників. З початку повномасштабного вторгнення обсяг реклами впав до нуля. І за ці три роки змінити ситуацію на краще не вдалося. Багато підприємців виїхали, релокували бізнес. Фактично обірвалася співпраця з усіма, з ким працювали раніше. Та й зараз у нас в штаті немає рекламного менеджера, який займався б продажем реклами. Але в перспективі хочемо розвивати цей напрям, — розповідає Олександр Назаренко.
Як вижити маленькому медіа в невеликій громаді? Непросто, каже команда. Однак ті медійники, які залишаються в регіоні, розуміють, що їхня робота є важливою для боротьби з пропагандою, для поширення правдивої та корисної інформації. Медіа тут не позиціює себе як бізнес, воно виконує соціальну місію.
— Шукаємо різні програми підтримки. Щоб економити на опаленні в офісі, прийняли рішення працювати віддалено. За отримані раніше грантові кошти ми осучаснили техніку та інше обладнання, тож маємо можливість працювати в нестабільних умовах. Фактично єдиний, стабільний дохід, із якими залишилися — від продажу та передплати газети. Є ще частка від рекламних публікацій на сайті, щоправда, цих заробітків дуже мало, — розповідає Олександр.
Отримані кошти в рамках проєкту «План Б» планують скерувати на друк газети, оплату праці журналістам. Серед цілей — створити рекламний відділ, аби мати можливість продавати рекламу та закрити частину власних потреб.
Попри всі виклики, працівники редакції залишаються на робочому місці. І це — найбільша мотивація для команди.
— Залишилися ті, для кого журналістика — не просто дохід, а справа життя, питання авторитету, впливу на життя громади тощо. Перевірені, надійні, ідейні, такі наші співробітники, — відзначає Олександр Назаренко.
Ось чому у таких невеликих містах настільки потрібні незалежні медіа, які можуть бути голосами своїх громад, особливо в час війни.
— Ми відчуваємо, як сильно потрібна людям перевірена інформація. Коли вони не мають доступу до інших ресурсів, наша газета є тим, що вдихає в них життя. Читачі чекають свіжі випуски, вони довіряють нам, а ми працюємо, що б не підвести їх. Ми дуже вдячні АНРВУ та партнерам за те, що готові підставити плече підтримки в цей непростий час та дати нам поштовх для розвитку, — наголошує Олександр Назаренко.
«МИГ»: 75% області під окупацією ворога
Після початку повномасштабної війни, запорізька газета «МИГ» не виходила друком у звичному для себе форматі, зазначає генеральний директор і головний редактор Геннадій Дерибас. Натомість коштом грантових програм колектив реалізував проєкти з видання спецвипусків. Припинення допомоги від USAID стало несподіваним ударом по редакції. А «План Б» від АНРВУ — це дуже вчасна ініціатива підтримки, наголошує редактор.
— У нас були американські проєкти до серпня включно, ми розраховували, планували випуски газет. І тут все раптово зупинилося. Звісно, не були готовими до такого, — починає розмову. — 75% області під окупацією, рекламних доходів фактично немає, бізнес виїхав, щось знищене чи захоплене ворогом. Ділової активності ніякої. Зараз у нас на сайті є кілька рекламних оголошень, але це — крапля в морі. А давати людям правдиву інформацію — потрібно. Адже коли довкола стільки дезінформації, брехні, маніпуляцій — наші люди чекають своєї, перевіреної газети. Тож упродовж оцих трьох років ми шукали різні можливості, аби продовжувати робити випуски та спецвипуски газет, безоплатно розповсюджувати їх серед населення, яке залишається в регіоні, — говорить співрозмовник.
Щоб оптимізувати витрати, довелося частину працівників скоротити (як от водіїв), хтось і сам виїхав. Усі отримані від донорів кошти спрямовують на зарплати, друк газети та її розповсюдження.
— Коли була допомога американських партнерів, виходили щотижня, зараз будемо раз на місяць. З підтримкою за «Планом Б» зможемо протриматися кілька місяців. Паралельно пишемо грантові заявки, подаємося. А як розвивати рекламний напрямок, якщо в регіоні бізнесу фактично немає? Важко. Дуже складно. Он кілька днів тому вдома через обстріли ресторан згорів дотла. Отримання хоч якогось прибутку неможливе. Ситуація напружена, — говорить Геннадій Дерибас.
Попри всі виклики, медіа живе, дихає та бореться.
— Возимо газету, щось пошта, щось ми самостійно — по хабам, лікарням. Людям треба інформація, їм треба знати правду. Ми, у редакції, постійно вчимося, освоюємо щось нове, стараємося шукати шляхи, щоб зберегти голос України в Запорізькій області, — каже Геннадій.
Підсумуємо. Це були короткі історії трьох редакцій, які функціонують у прифронтових регіонах. Вони не просто інформують жителів своїх громад, вони є містком, який поєднує їх з Україною та правдою. Втрата донорського фінансування для них — це дуже важкий удар, саме тому наше спільне рішення з партнерами — підтримати такі медіа, аби вони могли продовжувати свою роботу.
До 31 березня українські регіональні та локальні редакції, які опинилися у складній ситуації, які хочуть розвиватися, вдосконалюватися, будувати нові успішні стратегії в складних умовах війни — можуть подати заявку та отримати грант на інституційний розвиток свого медіа або ж на проведення розслідувань (якщо є такі бачення і команда, яка готова втілювати).
Детальніше про умови проєкту «Сильніші разом» читайте ТУТ. Тож не баріться, подавайте заявки. Це — довготривала підтримка, щонайменше — на рік.
