Як редакційні політики можуть на практиці допомагати редакціям, з чого складається редакційна політика і як її розробити — про це читайте в сьогоднішньому матеріалі.
Припустімо, ви в редакції хочете розробити редакційну політику свого медіа. Як це зробити? З чого почати? З чого вона взагалі має складатися?
Про це говорили під час вебінару «Редакційна політика: як зробити правила корисним інструментом», що відбувся 18 березня 2025 року в рамках проєкту «Медіамости: Фінляндія та Україна». Про досвід фінських колег ми писали раніше тут і тут, сьогодні ж мова піде про український досвід.
Найкраще починати з формулювання місії й мети. Що таке місія медіа? Простими словами: це те, для чого ви існуєте. Чим місія відрізняється від мети, пояснює Ніна Кур’ята, експертка з питань журналістської етики та медіасаморегуляції й редакторка з питань захисту Tortoise media. Мета — чого ви хочете досягнути своєю діяльністю як медіа. Місія — що ви маєте давати авдиторії такого, щоб вона це чітко розуміла і за цим до вас ішла.
Яка місія хлібного магазину?
Щоби краще зрозуміти місію, експертка наводить аналогію з хлібним магазином. Місія хлібного магазину — щоб ви пішли туди по хліб. Якщо вам треба м’ясо, ви підете в м’ясний магазин. Але якщо є кілька хлібних магазинів, то в них можуть бути різні місії. Приміром, хтось продає доступний усім (по ціні) хліб. Це його місія. Якщо я хочу доступного хліба, я піду туди.
Є магазин, який продає дорожчий хліб. Його місія, скажімо, в тому, щоб пекти його за авторськими рецептами, успадкованими від прабабусі. В іншому магазині продають хліб тільки з органічного борошна, із зерна, вирощеного без хімікатів тощо. Тобто місія пов’язана з тим, що вас робить унікальними, для чого ви існуєте.
Цінності, якими редакція керується в роботі
Якщо продовжити аналогію: те, з якого борошна ви печете хліб, — це ваші цінності. Хтось скаже: ми ніколи не зробимо хліб дорожчим за певну ціну. Хтось скаже: ми ніколи не зробимо хліба з борошна, вирощеного на хімікатах. Таким чином, ваша місія перетікає у ваші цінності. Цінності — це те, чим ви керуєтеся в роботі.
Ніна Кур’ята наводить приклади цінностей, якими керується редакція: достовірність інформації, збалансованість (якщо це відповідає меті видання), права людини (або: «суспільно важлива інформація понад усе», або «Україна понад усе» тощо).
Отут момент істини: це має бути написано не для проформи, не для донора абощо. Із місії та цінностей виростають редакційні стандарти. Журналіст має розуміти: якщо стаття не відповідає стандартам, її просто не опублікують у цьому виданні.
Розгляньмо формулювання редакційної політики на конкретних прикладах.
Як це працює в інших? «Ґрати» й «Одеське життя»
«Ґрати» — незалежне українське суспільно-політичне онлайн-видання, засноване колективом журналісток і журналістів, які об’єдналися у ГО «Судебник медіа» у 2019 році. «Видання висвітлює питання справедливості та проблеми правосуддя: від резонансних судових справ та розслідувань до тенденцій і проблем судової та правоохоронної систем, порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини», — вказано на сайті в розділі «Редакція». Взагалі наявність розділу, в якому редакція розповідає про себе, свій склад, дає контакти, — вказує на відкритість і прозорість роботи медіа, а отже підвищує читацьку довіру.
Формулювання редакційної політики «Ґрати» почали з визначення власної місії.
Коли в редакції «Ґрат» думали над цим питанням, вони назвали кілька головних завдань. Як-от зберегти пам’ять про військові злочини. Детальніше почитати, як редакція сформулювала свою місію й мету, можна на сайті «Ґрат».
Скриншот із сайту «Ґрати»
Звернімо увагу, як сформульовано цінності. Це не шаблонний набір стандартних фраз. Скажімо, редакція включила справедливе правосуддя, просвітництво, збереження пам’яті. Ці категорії не є стандартними саме для журналістської роботи. Та позаяк це спеціалізоване видання, саме для них ці цінності є актуальними.
І, нарешті, редакційні стандарти. Серед інших, «Ґрати» називають етичний підхід у висвітленні, презумпцію невинуватості, повагу до авторського права (тут вони наводять посилання на окремий документ — правила копірайту, яких дотримується редакція) тощо. Як бачимо, всі елементи редакційної політики виписані конкретно під це видання. Ви не можете зайти і просто скопіювати їх для себе, підставивши назву свого медіа, пояснює Ніна Кур’ята. Саме тому, що в редакції так уважно добирали кожне слово, дискутували, ці стандарти є для них дуже практичними. І саме тому журналісти видання справді розуміють, навіщо і як вони працюють.
Це взаємопов’язано із самоусвідомленням у професії: журналісти самі знайшли менторку, самі переконали донора в необхідності розробки редакційної політики, і в результаті краще усвідомили, як вони працюють і чим керуються. На практиці це знання особливо помічне в конфліктних чи складних ситуаціях, коли немає готової однозначної відповіді, як діяти редакції.
Або ось інший приклад — видання «Одеське життя». Крім місії, мети й основних засад роботи, редакція вказує джерела фінансування та структуру власності. Це сприяє прозорості, а отже й довірі авдиторії.
Читайте також: Як фінські медіа завойовують абсолютну любов та довіру читачів: кейси для українських редакцій
Видання публікує чимало відео — тому в пункті про дотримання авторського права окремо пише про це. «На сайті та у всіх соціальних мережах видання публікується відео або його компіляція власного виробництва. Якщо видання використовує позичені матеріали авторів, а саме: музику, відеоконтент, графічні зображення, то це робиться за попередньою домовленості та за Договорами про передання авторського та суміжних прав», — читаємо в розділі «Редакційна політика».
Вигідно вирізняє редакцію і вказівка на засади використання штучного інтелекту. Бачимо також дуже практичні саморегулівні речі: тут пишуть про спростування і відповідь, про механізм виправлення фактологічних помилок, про політику публікації спростувань і видалення матеріалів.
Гаразд, скажете ви, а яка практична користь із цього? Ну, сформулювали ви місію й мету, цінності. Як це все застосовувати на практиці, як користуватися редакційною політикою? Розказуємо на прикладі з життя.
Як редакційна політика допомогла в конфліктній ситуації: кейс «Кременчуцького телеграфу»
Про потенційно конфліктну ситуацію (запит на видалення матеріалу) розповіла Леся Лазоренко із видання «Кременчуцький телеграф». До редакції звернулася жінка: вона знайшла на сайті публікацію за 2020 рік про те, що її розшукувала поліція. Жінка тоді справді пішла з дому і була в розшуку. «Кременчуцький телеграф» розмістив її фото, надане поліцейськими. Тепер жінка зажадала видалення матеріалу або фотографії, мотивуючи тим, що «не хоче бути настільки знаменитою зараз».
Проблема полягала в тому, що, з одного боку, жінка не давала згоди на розміщення своєї фотографії. Втім, редакція нічого не порушила, розмістивши її світлину, адже пункт 3 статті 308 Цивільного кодексу прямо каже: «Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб».
З іншого боку, як справедливо зауважила Ніна Кур’ята, існує й поняття права на забуття. Тож зваживши всі за і проти, редакція не видалила публікацію, однак відредагувала її, видаливши фото. Наявність редакційної політики, викладеної у відкритому доступі на сайті, значно спростила комунікацію, зробивши її прозорою. Адже в редакційній політиці видання чітко вказано: редакція не видаляє матеріалів із сайту, але може їх редагувати.
Тетяна Цирульник із полтавського «Коло News» називає ще одне практичне застосування редакційної політики, помічне саме для редакторів видання. Сформульовані стандарти допомагають уникнути однакових питань від журналістів і дозволяють редактору не пояснювати по десять разів. Можна сказати, що наявність редакційної політики полегшує щоденну роботу. Це влучно підсумував Володимир Гординський із хмельницького регіонального видання «Є»: не знаєш, як писати, — відкрий стандарти і подивись.
Низові ініціативи — це чудово, скажете ви. Але чи не варто якось це все уніфікувати й організувати? Яка взагалі в нас ситуація із саморегулівними організаціями, які можуть допомогти окремим медіа?
Українські саморегулівні медійні організації
В Україні єдиної дієвої саморегулівної організації наразі немає. В цій царині частково працює Комісія з журналістської етики (КЖЕ) — «орган саморегуляції роботи журналістів та редакцій в Україні, який обговорює та пропонує вирішення конфліктних ситуацій у медіа шляхом розгляду скарг від споживачів інформації». Скаргу на медіа, яке порушило етичні стандарти, можна подати тут.
Скриншот із сайту КЖЕ
Працює також і Незалежна медійна рада (НМР) — громадський консультативний та експертний орган, який надає фахові висновки, коментарі та рекомендації щодо суперечливих питань. Звернутися до НМР щодо спірного питання, яке виникло в інфопросторі України, можна тут.
Скриншот із сайту НМР
Робота в цьому напрямку ще триває. Тим цікавішими й ціннішими є приклади окремих медіа, які з власної ініціативи вирішили розробити редакційну політику.
***
Нагадаємо, темі «Редакційна політика: як зробити правила корисним інструментом?» був присвячений вебінар, що відбувся 18 березня 2025 року в рамках проєкту «Медіамости: Фінляндія та Україна». Раніше ми розповідали про саморегуляцію фінських медіа, детальніше про це читайте тут і тут.
Підписуйтесь, щоб бути в курсі найкращих світових практик, ідей та запозичувати їх у роботу свого медіа.
Проєкт «Медіамости: Фінляндія та Україна» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» у партнерстві з News Media Finland за підтримки Міністерства закордонних справ Фінляндії.
