Саморегуляція в медіа — це не про якісь ефемерні задекларовані принципи, яких ніхто не дотримується. Це — про щоденну відповідальність редакції, кожного працівника компанії. У цій справі не потрібно очікування реакції ззовні. Натомість звичка аналізувати, критично мислити, оцінювати свої матеріали та дотримуватися стандартів має бути відпрацьована до автоматизму. Саме такі вміння нині демонструють наші колеги із Фінляндії. Адже в них ця система побудована десятиліттями.
В Україні ж наразі немає настільки міцних засад саморегуляції. Не стороннього контролю, покарання чи примусу, а добровільного приєднання до чіткої системи правил. І для того, щоб посилити рух у цьому напрямку, Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» разом із фінськими партнерами й започаткувала програму «Медіамости: Фінляндія та Україна», до якої долучилися 10 незалежних українських регіональних медіа.
Більше про це ви можете переглянути тут: Як фінські медіа завойовують абсолютну любов та довіру читачів: кейси для українських редакцій
У цьому ж матеріалі — про те, як вдалося побудувати, а головне — підтримувати абсолютну довіру авдиторії до медіа у Фінляндії, про їх практичний досвід на прикладі найбільшої газети у скандинавських країнах — Helsingin Sanomat. Іноземні партнери діляться напрацюваннями з учасниками проєкту, а наша команда — також із підписниками АНРВУ.
Скарги — протягом трьох місяців
Почнемо із того, що процес саморегуляції у Фінляндії не зародився прямо зараз, а ще кілька десятиліть тому. Саме у 1968 році була створена Ради з питань масової інформації Фінляндії. І її заснували медійники — видавці та журналісти. Наразі до неї входить 14 членів, є й представники медіа. Рада є незалежним агентством, яка розглядає скарги на медіаконтент, проводить об’єктивну перевірку та публікує своє рішення про виявлені порушення чи їх відсутність.
— Фінська медійна рада є унікальною. Тому що ми представляємо як джерела публікації, так і журналістів, як друковані видання, так і онлайн-платформи, що створюють систему саморегулювання. Маємо власний Кодекс «Керівні принципи журналісти», куди входить 37 положень-правил. Головним завданням є захист свободи слова. Будь-хто у Фінляндії може подати скаргу на засіб масової інформації, який приєднався до Базової угоди із Фінською медійною радою. Термін — три місяці після виходу публікації, теле- й радіосюжету, подкасту тощо. Ми можемо приймати скарги щодо усіх традиційних медіа, що свідчить про їх свідоме ставлення до процесу саморегуляції, — відзначає Laura Juntunen, головна аналітикиня Ради з питань масової інформації Фінляндії.
Як відбувається сам розгляд скарги? У штаті Ради є три спеціалісти, які уважно вивчають звернення, потім вони подають своє аналітичні думки голові. Якщо останній вбачає необхідність обговорити це з Радою, далі вже колективно приймається рішення. Коли є порушення професійних стандартів, керівних принципів, задекларованих та визначених в угоді з медіа, тоді ЗМІ отримує відповідне рішення та повинно його опублікувати. Авторитет Ради великий серед громадськості, тому за десятиліття ще не було жодного випадку, коли якесь медіа відмовлялося оприлюднювати рішення про виявлені порушення, зауважує Laura Juntunen. Статистично — орієнтовно 55% отриманих скарг не знаходять свого підтвердження.
Фінансується Рада коштом організацій-членів, управління здійснюється Асоціацією підтримки. Державне фінансування складає п’яту частину бюджету.
Медіа не повинні мати вигоду
На що ж найбільше скаржаться жителі Фінляндії? Насправді, як і в українській журналістиці, проблеми перегукуються, адже визначальні засади діяльності медіа однакові в усьому світі.
Як розповідає Eero Hyvönen, голова Ради з питань масової інформації Фінляндії, орієнтовно 20% скарг — це виправлення фактичних помилок у журналістських текстах. Також є певні порушення щодо приватності життя, оприлюднення конфіденційної про особу інформації. Нерідко є порушення меж — розрізнення авторських думок та фактажу. Тож, як бачимо, українські реалії досить схожі.
Важливий нюанс — система саморегуляції у Фінляндії є добровільною. І вона полягає саме у свідомому ставленні медіа до своїх функцій, відповідальності перед суспільством. Задумайтесь: там немає ніяких штрафів чи санкцій. Але є обов’язкове зобов’язання для всіх медіаорганізацій — залишатися незалежними та дотримуватися задекларованих принципів «Кодексу принципів журналіста».
— Для розуміння: журналісти у фінських медіа не можуть зловживати своїм службовим становищем, наприклад, займатися темами, які можуть нести особисту вигоду для них чи для їхніх медіакомпаній. Заборонено отримувати винагороду за свою роботу від зацікавлених груп — героїв матеріалів, — пояснює Eero Hyvönen.
Реальні практичні кейси
Ситуація перша: Історія трапилася в одній з місцевих газет. Це відбулося під час пандемії, місцевий політик діяв всупереч чинним рекомендаціям під час пандемії. Він прилетів з Іспанії, скликав засідання ради без проведення певних встановлених карантинних обмежень. Журналіст дізнався і хотів написати про це матеріал, втім політик почав погрожувати, що вилучить всі рекламні оголошення з цього видання. Для медіа це — серйозна загроза для такої невеликої медіаорганізації. Керівництво компанії не було зацікавлено в такому розвитку подій.
Редакторка видання натомість усе ж опублікувала матеріал, але згодом звільнилася та повідомила, що не може працювати під тиском свого керівництва. Рада з питань масової інформації Фінляндії відреагувала цю подію, винесла своє рішення, згодом була публічно опублікована заява керівництва медіа на ресурсах компанії — про порушення в діях управлінців компанії.
І ще один — другий практичний кейс. Головний редактор іншої редакції опублікував матеріал про плановий продаж акцій електроенергетичної енергії. Однак він обіймав керівну посаду в одній із потенційних організацій-покупців акцій і не згадав про це у своїй статті. Відповідно, Рада винесла рішення про конфлікт інтересів медійника, а саме ЗМІ було змушене винести дати цьому публічний розголос.
Чи бачили ви подібну практику в Україні? Мабуть, що ні.
Відкрита редакційна політика
Цікаво, а як самі фінські медіа ставляться до цього процесу саморегуляції та яким чином організовують роботу в колективі, щоб запобігти отриманню скарг та, відповідно, рішень Ради?
Маємо унікальну можливість — поділитися досвідом Helsingin Sanomat, скорочено HS, у розмовній мові відома як Hesari, є найбільшою передплатною газетою у Фінляндії та країнах Північної Європи. Вона належить медіакомпанії Sanoma. За винятком окремих святкових днів, газета виходить щоденно. Її назва походить від фінської столиці Гельсінкі, де вона й видається. Helsingin Sanomat вважається одним із головних національних видань Фінляндії. У штаті цього медіа нині — понад 300 журналістів. Видання має 370 тисяч підписників (цифрових — орієнтовно 200 тисяч, решта — принт). А ще — понад 15 мільйонів переглядів щомісяця.
Масштаби вражають, погодьтесь. Невдовзі ми поділимося з вами практичним досвідом саморегуляції Helsingin Sanomat, а ще — редакційною політикою, яка може стати помічною для написання чи вдосконалення власної. А також команда АНРВУ готує для вас ще один матеріал — про саморегуляцію українських медіа, що вже зроблено на цьому етапі. Та поділимося прикладами редакційних політик наших колег.
Підписуйтесь на сторінки Асоціації в соцмережах, аби не пропустити важливого:
