18:52• Новини, Проєкти

«Бути “швом”, який зшиває розірвану громаду»: Вікторія Аннопольська про безпеку, лідерство та прифронтове медіа

Директорка харківської медіагрупи «Об’єктив» Вікторія Аннопольська — про гнучкі протоколи безпеки в сірій зоні, рішення про звільнення, маркери втоми та місію прифронтового видання

Робота регіонального видання поблизу лінії фронту — це щоденний іспит на виваженість. Тут не працюють шаблони мирного часу: ризик обстрілів вимагає змінювати формати на ходу, а висока напруга змушує керівника бути не контролером, а опорою для команди. Досвід директорки медіагрупи «Об’єктив» Вікторії Аннопольської показує, як прифронтовому медіа вдається берегти людей, розпізнавати власні тривожні сигнали і зшивати свою розпорошену громаду.

Безпека в сірій зоні та внутрішній ресурс

Для медіа, що працює поруч із зоною активних бойових дій, безпековий алгоритм — це гнучкий інструмент оцінки обставин. Коли виїзд на об’єкт перетворюється на загрозу для життя, єдино правильним рішенням є зміна формату, а не гонитва за ексклюзивом.

— Під час підготовки матеріалу про Козачолопанський старостинський округ і евакуацію людей територія досить довгий час була під щільним обстрілом і фактично перетворилася на сіру зону, — розповідає Вікторія Аннопольська. — Ми двічі переносили виїзд, але безпекова ситуація не покращувалася. Тоді я ухвалила рішення змінити формат: ми не відмовилися від теми повністю, оскільки голоси людей з прифронтових територій критично важливі, але провели інтерв’ю онлайн через безпечніші канали зв’язку. Наша політика базується на принципі: «Жоден матеріал не вартий життя і здоров’я журналіста».

Так само суворо в редакції ставляться й до безпеки спікерів. Якщо герой перебуває в окупації чи під обстрілами, в матеріалах використовують псевдоніми, відмовляються від чутливих фото та приховують деталі, а читачам відкрито пояснюють причини конфіденційності.

Принагідно нагадуємо колегам про можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я від Міжнародного фонду страхування журналістів: це важливий інструмент, яким ви можете скористатися, подавши заявку вже зараз. 

Коли ж фізична небезпека минає, на перший план виходить турбота про психологічний стан. У колективі діють чіткі інструменти підтримки — від сесій із психологами та регулярних вихідних до правила не залишати людину наодинці з важким досвідом.

— Після складних і травматичних подій (і це не обов’язково відрядження) найголовніше — не вдавати, що нічого не сталося. Ми сідаємо і говоримо; не лише про робочі моменти, а й про емоції. Ми розмовляємо. Якщо потрібен спокій і відновлення, то можна одразу взяти вихідні, а команда «підстрахує» усі робочі процеси.

Водночас робота в умовах тривалого стресу вимагає від керівниці вміння вчасно розпізнавати й власні сигнали перевантаження. Для Вікторії головним показником є поява внутрішніх сумнівів у своїх діях та відчуття втрати контролю.

— Щойно я це помічаю, я свідомо «вимикаюся» з інформаційного потоку. Мені допомагає фізичне перемикання — робота з рослинами, догляд за ними або створення якоїсь красивої декоративної речі для інтер’єру. Це дає чіткий цикл: дія — видимий результат, чого часто бракує в довгостроковій медійній роботі під час війни.

Читати також: АНРВУ запускає Програму відновлення медійників як відповідь на виклик професійного виснаження

Прифронтовий менеджмент: непопулярні рішення, сталий темп і відмова від суєти

Приймати рішення про розставання з працівниками під час війни — один із найважчих іспитів для керівниці медіа, адже кожна людина здається незамінною. Втім, намагання бути «зручною для всіх» лише шкодить справі, тож уміння сказати тверде «ні» захищає стабільність усього колективу.

— Найскладніше — приймати рішення про розставання з людьми в умовах кризового часу, коли здається, що кожен співробітник на вагу золота. Мені доводилося говорити тверде «ні» і зупиняти процеси. Наслідки були складними емоційно, але в результаті колектив ставав міцнішим.

Керівний стиль Вікторії змінився й завдяки навчанню у програмі WIN Leadership Accelerator. Головним висновком стала відмова від хаотичної поспішності на користь системності й чіткої структури.

— Я сповільнилася, даю більше часу команді на сприйняття та осмислення мого рішення, на адаптацію до перетворення робочих процесів, на вивчення нових інструментів. І це вплинуло на якість впровадження змін. Крім того, самі процеси стали набагато більш структурованими — ми чіткіше розподіляємо зони відповідальності, що знижує рівень тривожності в колективі.

Досвід навчив медіалідерку цінувати власний ресурс і не витрачати енергію на марні пояснення тим, хто не налаштований на спільну роботу.

— На початку здається, що треба витрачати сили на пояснення кожному. Згодом розумієш: краще пильно вдивлятися в людей — не вимагати неможливого від тих, хто виснажений, або не налаштований на процес, а головне — не витрачати дорогоцінний час та енергію на тих, хто не зацікавлений у спільному результаті.

Контент, що дає відчуття контролю, та медіа як «шов» для громади

Формуючи редакційний порядок денний, медіа відмовляється від мови паніки. Замість залякування читачам пропонують фахову аналітику й розбір ситуацій, які безпосередньо впливають на життя в регіоні. Великий відгук отримують екологічні теми та матеріали про критичну інфраструктуру.

— Дуже сильним за відгуками був матеріал на екологічну тематику — про Печенізьке водосховище та реальні ризики руйнування дамби, а також розбір ситуації з лісами, затягнутими оптоволокном. Люди реагують на те, що безпосередньо стосується їхньої безпеки та середовища проживання в регіоні. Це спрацювало, тому що ми не просто лякали, а пояснювали експертно, чого очікувати і як діяти, даючи людям відчуття контролю над ситуацією через інформацію.

У питанні фінансової підтримки редакція також спирається не на інтуїцію, а на дослідження. Разом із залученими експертами медіагрупа вивчає посильні для прифронтового регіону інструменти, як-от запуск клубів читачів та спеціальних опцій меценатської підтримки.

А головною місією та цінністю роботи медіа в умовах війни залишається збереження спільноти, географічно розпорошеної через війну.

— Наша суперсила зараз — бути «швом», який зшиває розірвану громаду. Ми допомагаємо тим, хто виїхав, розуміти, чим живе їхнє рідне місто, містечко або село, які процеси тут відбуваються, і водночас даємо голос тим, хто залишається під загрозою. Це створює спільний інформаційний простір і не дає людям втратити зв’язок зі своєю ідентичністю та домом.

БЛІЦ: 5 речей, які я знаю тепер

  1. Річ, яку я перестала робити як керівниця. Брати всю відповідальність за результат команди виключно на себе, забуваючи про делегування.
  2. Річ, яку я почала робити щодня. Аналізувати пріоритети й залишати час на стратегічне бачення замість поточних завдань.
  3. Рішення, якого більше не боюся. Звільнитися і звільнити.
  4. Помилка, яка мене багато чого навчила. Намагатися бути зручною для всіх замість того, щоб приймати непопулярні, але необхідні для редакції рішення.
  5. Одна порада молодій журналістці, яка прагне стати лідеркою. Не спіши, краще вдивляйся в можливі наслідки прийнятих рішень; якщо впевнена в рішенні — впроваджуй, незважаючи на критику (її буде багато).

***

«Міжнародний Фонд Страхування Журналістів» реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» в межах програми SAFE (раніше Voices of Ukraine), яку координує Європейський центр свободи преси та медіа (ECPMF) у рамках Ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Нагадаємо також, що WIN Leadership Accelerator реалізовувався в рамках програми АНРВУ «Сильніші Разом: гендерна рівність та інклюзивність»: це один із трьох ключових напрямків проєкту «Сильніші Разом», спрямований на розвиток лідерських навичок та кар’єрний коучинг у межах програми Women in News

Visited 81 times, 1 visit(s) today
Запитати AI:

↑
Close