У рамках циклу про медійниць у війні ми вже розмовляли з журналісткою та редакторкою Оленою Шарговською. Під час війни вона змінила фах і стала парамедикинею. Також ми розповідали про журналістку «Суспільного. Дніпро» Поліну Паламарчук, яка у 21 рік працює воєнною кореспонденткою.
Цього разу наша героїня — журналістка сумського «Кордон.медіа» Любов Сітак. У свої 20 років вона знімає репортажі з прикордонних сіл Сумщини, розповідає про наслідки обстрілів, про життя місцевих мешканців, евакуацію тощо. І навчається на третьому курсі Сумського державного університету (спеціальність: журналістика).
«Якось я поверталася з тренінгу з домедичної допомоги (один із безпекових тренінгів для журналістів, які регулярно організовує АНРВУ. — прим. ред.). Уже ближче до Сум я їхала в купе з трьома хлопчиками десь 9–12 років, — розповідає Любов. — Ми познайомилися, і я запитую: ви звідки? Вони кажуть: ми з Білопілля. Я кажу: справді? я у вас була, я журналістка «Кордон.медіа». Вони запитують: «Ви бачили нашу зруйновану школу? От ми туди ходили». Так, кажу, і не лише бачила, я ще й була там всередині. І знімала для нашого спецпроєкту для того, щоб, можливо, вашу школу в майбутньому відбудували.
Вони це проговорили з такими емоціями, водночас і жалю, і здивування, й радості — коли дізналися, що я там була: ого, нашу школу бачили журналісти, її показували! Мене тоді дуже вразило усвідомлення, як зруйновані будівлі, стіни пов’язані з людьми».
Про перше дітище — проєкт «Стіни»
Авторський спецпроєкт Любові «Стіни, що все чули» (лютий — червень 2024 року) присвячений зруйнованій і пошкодженій дитячій та культурній інфраструктурі. Він охопив 26 будівель — садочки, школи, бібліотеки, будинки творчості та архітектурні пам’ятки прикордоння Сумщини. «Ми знімали його у форматі 360, — розказує журналістка. — Це не дуже зручно для перегляду, але важливо як точна фіксація. І коли ми будемо притягувати Росію до відповідальності, це стане в пригоді. Та це прикордоння й безпекова ситуація не скрізь дозволяє показувати всі об’єкти. Тому частину відео ми знімали у звичайному режимі. А про те, що не показували, просто розповідали словами».
Згадуючи свої перші виїзди на прикордоння, журналістка дивується, що була не готова бачити численні руйнування. Півтора року тому в Сумах було не так багато наслідків ударів, які можна було побачити на власні очі, пояснює Любов. Та все ж це було наче й щось звичне, бачене на численних фото. Однак наживо, коли зруйновані будівлі «зустрілися» із живими людьми, — їхніми мешканцями, відвідувачами, — це справило на кореспондентку сильне враження.
«Це чиясь зруйнована доля, чиєсь житло, чиїсь спогади, — каже журналістка. — Завдяки цьому проєкту я зрозуміла, наскільки складний процес відновлення на прикордонні Сумщини. Зараз у нас триває евакуація. Для дітей вона обов’язкова. І немає гарантій, що вони взагалі колись повернуться в свої домівки…»
Життя на прикордонні та евакуація
Головна тема в роботі Любові — наслідки російсько-української війни. Це й оперативні матеріали про удари, і великі репортажі з прикордоння. Вона розповідає, як живуть люди, які там залишаються; де вони беруть продукти, ліки, як вони можуть доїздити із Сум до свого села і, звісно, як вони живуть в умовах обстрілів.
Інша важлива тема — евакуація населення. «Коли була активна фаза, з початком Курської операції, люди масово виїздили, — розказує журналістка. — Центр (для ВПО. — Ред.) у Сумах був переповнений. Потім це трішки сповільнилося… В нас є екіпаж «білих янголів» («Білий янгол» — поліцейські евакуаційні групи, які здійснюють гуманітарні місії біля лінії фронту, в першу чергу евакуацію з прифронтових та окупованих територій. — Ред.), вони отримують заявку на евакуацію, приїздять, забирають сім’ю чи хто там… Ми з ними також їздимо і показуємо процес евакуації. На цьому тижні (розмова відбувалася 12 березня — прим ред.) я поїду з ними в Миропілля, щоб показати евакуацію».
Не забувають у сюжетах і про подальше життя переселенців із прикордоння. Розповідають, як і де вони оселилися, чи виїхали в інші, безпечніші регіони, чи лишилися в Сумах. «Ми показуємо їхню подальшу долю, тому що наших підписників це цікавить, — каже Любов Сітак. — Також вони відстежують у телеграмі наші повідомлення про пуски КАБів. Було якось, мені один чоловік говорив: я слідкую саме за вами і ваші повідомлення допомагають мені вберегти життя, тому що я не ігнорую і маю час сховатися».
Про те, що надихає й підтримує
Такий зворотний зв’язок від читачів надихає нашу героїню працювати далі: «Приїжджаєш до людей — а вони впізнають тебе і твоє медіа, дякують… У них в будинку немає ні вікон, ні даху, можуть бути сильні пошкодження, — а вони радо запрошують до себе, все розказують, показують. Також дуже приємно, коли в Сумах зустрічаєш людей, яких знімала на прикордонні, — і ви впізнаєте одне одного, розмовляєте».
Психологічну підтримку надають і психологи. В разі потреби, каже журналістка, в кожного з колег є можливість звернутися до його послуг: «У мене був такий досвід на початку роботи, він був тоді справді необхідний. Зараз я такої потреби не відчуваю, вже звикла».
Щоб підтримувати свою фізичну форму, Любов займається спортом тричі на тиждень: «Зараз броник у мене легший, ніж раніше, але все ж таки іноді буває, що походжу цілий день у ньому і відчувається — потрібен спорт».
Про відчуття захисту
Ми не нехтуємо засобами захисту, зауважує Любов Сітак. Коли працюєш в касці, в бронику, з аптечкою, то почуваєшся більш захищеною, більш впевненою. Тоді й думаєш про свою поточну роботу, про те, що потрібно зняти, сказати, з ким поговорити, а не про те, що «може початися обстріл, а я незахищена і що в цьому випадку робити».
«Хоча навіть коли ми повністю вдягнені в засоби захисту, — уточнює журналістка, — ми все одно завжди дивимося, де можна сховатися, де найближче укриття, де будівля, за яку можна залягти в разі обстрілу. Ми не боїмося падати, бо різні ситуації бували. Ось ти чуєш віддалений обстріл, але не знаєш, через скільки він буде вже ближче до тебе, тому що і ти постійно переміщуєшся, і росіяни змінюють напрямок своїх обстрілів».
Повітряна тривога на Сумщині нині може тривати добу, інколи більше. Тому загроза постійна і виїздити без засобів захисту — не дуже розумно. Вони постійно в нашому робочому автомобілі, розповідає Любов Сітак, — щоб у разі чого, де б ми не були — відразу все надіваємо і їдемо: «Є такі випадки, наприклад, Середино-Буда, це на півночі Сумщини, прямо на кордоні з Росією. Там не рекомендують надівати каску, тому що літають FPV-дрони і каска, навпаки, привертає увагу. Тоді нам доводиться ризикувати й не надівати».
Крім бронежилету й каски, відчуття захисту дають знання, як зупиняти кровотечу, накладати турнікети, поводитися під обстрілами. Завдяки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» такі безпекові тренінги проходять регулярно. Черговий тренінг відбудеться 24-25 квітня 2025 року у Львові. Заявки можна подати тут, дедлайн — 24 березня о 18:00. Є також можливість застрахуватися, коли їдеш для зйомок чи репортажів на небезпечні території (детальніше про програму страхування читайте тут, заявку можна подати тут).
Попри небезпеки, нагоди застосувати свої навички домедичної допомоги нашій героїні, на щастя, не випадало. Однак що три місяці вона оновлює свої знання, і невдовзі знову поїде на навчання.
Нагадаємо
Багато років поспіль АНРВУ підтримує українських медійниць. Пропонує навчальні програми, страхування, обміни досвідом, психологічну допомогу, фінансову підтримку тощо. Особливо актуально це стало під час повномасштабної війни. «Жінки в медіа» — це був наш перший проєкт невідкладної підтримки українських журналісток та фрилансерок, щойно почалося повномасштабне вторгнення, — розповідає директорка асоціації Оксана Бровко. — Наразі ми реагуємо й на інші виклики — журналістки, які їздять безпосередньо до лінії зіткнення, потребують додаткових заходів безпеки. Тривалий час засоби індивідуального захисту надають галузеві медіаорганізації. Але унікальним та важливим на цьому шляху є досвід одного з наших проєктів — Міжнародного фонду страхування журналістів, який ми впроваджуємо вже третій рік. Цей проєкт став хорошим підґрунтям створення безпечного середовища для журналістів і фіксерів у гарячих точках».
Якщо ви збираєтесь у відрядження на небезпечні території — обов’язково подбайте про страхування. Наші координаторки працюють 24/7, щоб допомогти оформити всі документи.
Нагадаємо, що проєкт страхування реалізує Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» разом із партнерами. Ініціатива є частиною програми «Голоси України» Voices of Ukraine, яку координує Європейський центр свободи преси та медіа European Centre for Press and Media Freedom ECPMF. «Голоси України» (Voices of Ukraine) реалізується у межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office).
Фото — «Кордон.медіа», фейсбук-сторінка Любові Сітак
Катріна Хаддад, спеціально для АНРВУ
