Про нішеві довколавоєнні проєкти «Меморіал» та «Характер», про диверсифікацію фінансування та про труднощі роботи медіа під час війни.
Гаяне Авакян родом із Бахмута. Зараз живе в Києві й працює директоркою з розвитку продуктів агенції «Або», яка опікується, зокрема, розвитком локальних медіа. Тут наші місії перетинаються. Адже Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» підтримує невеликі редакції, постраждалі від заморозки фінансування USAID та інших американських донорів. Серед них є й проєкти, що входять у мережу «Або». Як-от «Волноваха.City», що отримує негайну фінансову підтримку в межах нашого спільного з норвезькою медіакомпанією Amedia Foundation проєкту «План Б».
Читайте також: «План Б» для медіа під вогнем: як виживають маленькі редакції у прифронтових регіонах
Однак сьогодні ми поговоримо про інші два проєкти, які існують під парасолькою агенції: це «Меморіал» та «Характер». 6 березня 2025 року платформі пам’яті «Меморіал» виповнилося рівно три роки. Від початку повномасштабної війни вона «щодня розповідає історії загиблих героїв та цивільних убитих та створює нову культуру пам’яті в Україні, вшановуючи кожного і кожну».
«Це був наш спротив воєнним злочинам Росії, коли ми вже були в евакуації, — пише Гаяне у фейсбуку. — Десь на кухні чужого дому на західному кордоні. Між відчаєм і надією».
Гасло проєкту «Характер» — «розкриваємо всі грані досвіду військових». Редакція пише про військових, про ветеранів, про їхні родини, про організації та фонди, які стають опорою для ветеранів та військових, про лікарів. «Ми пишемо про те, як ми змінюємося», — зауважують автори.
Про те, як команда знайшла ці дві важливі ніші, як працює в них, як розвивається і які перспективи бачить — у сьогоднішній розмові зі співзасновницею «Меморіалу».
— Гаяне, ти співзасновниця платформи пам’яті «Меморіал». Як з’явилася ідея цього проєкту? Адже до того агенція «Або» займалася локальними медіа…
— У березні 2022-го ми в агенції задумалися, що взагалі нам варто робити. Що важливого ми як журналісти можемо зробити в найтяжчий для країни момент.
Ми вирішили, що як журналісти найкраще можемо фіксувати воєнні злочини через історію. Тоді ми з колегами заснували «Меморіал» і почали збирати, документувати історії вбитих Росією цивільних, а пізніше почали збирати історії полеглих воїнів.
— В інтерв’ю «Бабелю» ти розказувала, що ваша команда — це трохи більше десяти людей. І хоча всі працюють дуже активно, і є волонтери чи фрилансери на місцях, які допомагають вам, — все ж цілком зрозуміло, що історій дуже-дуже багато… Чи маєте ви в команді якесь стратегічне бачення: як розвиватися, можливо, розширюватися, чи, навпаки, відмовитися від спроб самостійно охопити все і радше скооперуватися, співпрацювати з іншими ініціативами?
— «Меморіал» — це єдина команда серед інших меморіальних проєктів, яка працює в такому штатному форматі. Це для нас не волонтерство, а щоденна робота. І це справді велика команда: 12–14 людей щодня наповнюють платформу, щодня створюють нові продукти пам’яті у відеоформатах, лендинги, відео для публічних просторів і так далі. Тобто ми обрали для себе модель, яка може тільки масштабуватися.
Ми не можемо зараз зменшувати свої активності, бо є величезний запит від рідних загиблих. Взагалі в українському суспільстві є величезний запит на збереження пам’яті. Власне, ми кооперуємося і спілкуємося майже зі всіма іншими меморіальними проєктами.
Частина з них має свою спеціалізацію. Наприклад, «Вшануй» займається адвокацією хвилини мовчання в різних містах України. Це така сфокусована, але величезна робота, за яку вони взялися. Ми створюємо цей великий диджитал-меморіал. Наразі це майже 10 тисяч історій полеглих героїв та вбитих цивільних.
Для себе ми не бачимо варіанту згортатися, тільки рости. В більшості розмов я проговорюю, що все одно наша велика мета — це перетворитися з медійної платформи, з диджитал-платформи на сучасний простір пам’яті, музей-меморіал, який буде розташований у Києві.
Ми поки не знаємо, в перспективі якого часу це відбудеться, але це точно те, що ми хочемо створити, така наша велика мета.
— А як щодо співпраці з державними органами? Можливо, з Інститутом національної пам’яті, Музеєм війни абощо? Чи пропонував хтось вам таку співпрацю? Чи, може, самі про це думали або думаєте?
— Ми співпрацюємо з Інститутом національної пам’яті. Це й консультації, і спільні проєкти. В них є велика експертиза саме в меморіалізації не тільки подій повномасштабного вторгнення, але починаючи з початку минулого століття. Тому це справді корисно для нас.
Також зараз нас запрошують до координаційних рад, наприклад у Києві, як одну з організацій, які мають експертизу в меморіалізації, — щоб разом формувати оцю політику пам’яті навколо міста.
Ми також багато співпрацюємо з локальними військовими адміністраціями, які просять, щоб ми готували для них історії полеглих героїв, які щодня публікуються на їхніх ресурсах.
Ми не відгороджуємося від держави: на всі запити, які надходять від якихось владних структур, ми реагуємо, намагаємося зробити те, що в наших силах. Але якихось запитів від, скажімо, Міністерства ветеранів, яке, власне, й опікується культурою пам’яті в Україні навколо війни, нам наразі не надходило.
— Зрозуміло, що збирати історії загиблих, особливо коли це все дуже свіже й болить, — важко. Чи є у вашій редакції якась психологічна служба підтримки? Можливо, співпрацюєте з якимись організаціями в цій сфері?
— Щодо психологічних консультацій, у нас було декілька співпраць з різними організаціями, до яких ми переспрямовували людей у втраті, рідних загиблих, які потребували допомоги. Але більшість запитів, які нам надходять, все одно стосуються більше запиту на публічне вшанування.
І ми його задовольняємо через ті формати, які я вже перелічила: через публікації в соцмережах, через тексти, через трансляції на великих екранах, через різні співпраці, які допомагають через персоналізацію зберегти пам’ять про конкретних людей.
— Розкажи ще про «Характер».
— За час війни ми також заснували медіа «Характер», воно зараз на етапі, коли ми починаємо виходити в комерційні співпраці. Загалом ми бачимо «Характер» як платформу для військових та ветеранів, платформу, яка розкриває всі грані досвіду військових. Наразі в команді більше п’яти людей. Головна редакторка — Діана Жвінкліс.
У нас є ютуб-майданчик, на якому вже більше 12 тисяч підписників із щотижневим оновленням, і також є сам сайт «Характеру», який ми запустили пізніше, ніж ютуб.
Власне, ідея «Характеру» була в тому, щоб дати слово військовим у форматі, коли вони говорять як рівний рівному. Наш якірний формат — це подкасти, в яких беруть участь три військових із різним досвідом.
Вони без журналістів обговорюють різні питання, які стосуються служби. Або це можуть бути ветерани після звільнення, які говорять про реінтеграцію, реабілітацію і так далі. Дуже різні аспекти висвітлюємо.
— Таке враження, що «Характер» наче врівноважує «Меморіал»: один розповідає про живих, інший — про полеглих…
— Я не можу сказати що це якесь врівноваження. Запуск «Характеру» не був пов’язаний із «Меморіалом». Ми просто хотіли дослідити ще й цей аспект життя українців під час війни.
— Співпрацюєте з якимись іншими проєктами в роботі?
— Ми більше співпрацюємо з різними громадськими організаціями ветеранського спрямування і пресслужбами бригад.
— Чи позначилося на роботі ваших медіа закриття американської грантової допомоги, зокрема USAID? Як ви відреагували?
— Так, позначилося, оскільки в нас в агенції були активні проєкти, які підтримувалися, й активні контракти. Частина з цих проєктів уже закрилася…
Якщо брати у фінансовому розрізі, це складало близько 70–80% наших бюджетів. Це стосується і проєктів агенції, й «Меморіалу», якщо брати його як окрему одиницю, таку велику автономну команду. Звісно, для нас це була супернесподіванка.
Частину людей у задіяних проєктах нам вдалося скоротити, але це невелика частина. По проєктах, де можлива часткова комерціалізація, ми почали рухатися в цей бік. Це стосується відеопродакшену та дизайн-відділу.
Ми зараз створили відеостудію і набираємо перших клієнтів, які працюють з нами. І так само будемо робити дизайн на аутсорсі. В нас великий досвід щодо створення інтерактивних лендингів і різних дизайнів для соціальних проєктів, то я думаю, що ми в цьому році будемо в цей бік будемо рухатися.
Те саме стосується медіа «Характер»: там ми теж шукаємо партнерство серед бізнесів у мілітарній темі.
Що стосується «Меморіалу», то ми дуже вчасно в жовтні 2024 року запустили кампанію «Донат на пам’ять», і українці зробили свої пожертви для того, щоб зберегти команду «Меморіалу».
Вже на той момент ми розуміли, що стала команда, яку потрібно фінансувати, досить велика, в різні періоди це було 10–12 людей. Також ми зрозуміли, що грантові проєкти не покривають цю нашу потребу, а запитів від рідних загиблих, запитів на різні продукти пам’яті дуже багато, тому ми запустили краудфандинги, і це нас врятувало в ситуації з USAID, тому що «Меморіал» теж мав би фінансуватися одним із проєктів.
— З чим найскладніше в роботі медіа дати собі раду під час війни?
— Думаю, що від спочатку 2022 року мало що змінилося. Ситуація тільки погіршується в двох аспектах. По-перше, це кадри. Редакції втрачають людей, які можуть працювати конкретно на місцях. І це велика втрата, тому що люди йдуть із професії, їдуть за кордон, наприклад, або залишаються в Україні, але йдуть в іншу професію. І цю втрату професіоналів складно недолужити.
Другий момент — це фінансування. Найболючіший момент, чому редакції закриваються, — це відсутність сталого інституційного фінансування. І з цією проблемою кожен справляється як може. В когось є варіанти й нормальна грантова історія, щоб отримати якісь emergency funds. А хтось розраховує на локальний бізнес, який зараз теж через економічну кризу через війну не може покривати рекламні прибутки, не можуть покривати роботи редакції.
Читайте також: Норвезька медіагрупа та АНРВУ підтримують 50 українських регіональних медіа протягом 3–5 місяців
Тому більшість редакцій рухається в бік спільноти. Але треба розуміти, що спільнота — це хоч і класна диверсифікація, але складно тільки на цьому тримати команду.
***
Нагадуємо, що Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» з міжнародними партнерами в рамках програми «Сильніші разом» надають грантову підтримку регіональним та локальним медіа. Допомога надається за двома напрямками: на журналістські розслідування й дослідження та інституційна підтримка. Детальніше можна прочитати тут.
Сьогодні, 31 березня, останній день прийому заявок.
Зверніть увагу: заявки приймаються виключно від організацій, не ФОП.
Фото — з фейсбуку Гаяне Авакян, скриншоти із сайтів «Меморіал» та «Характер»
Катріна Хаддад, спеціально для АНРВУ
