У ніч на 7 жовтня кореспондентка «Кременчуцького телеграфа» Яна Гудзь прокинулась від вибухів і почала публікувати новини про обстріл міста. За кілька годин один з ударів припав на її двір: квартиру пошкодило, а автомобіль родини засипало цеглою зі зруйнованої будівлі.
Після відбою тривоги Яна разом із колегами пішла до редакції, оскільки повернутися додому ще не дозволяли. Про той ранок, підтримку команди й роботу після пережитого вона розповіла Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ).
Унаслідок російської атаки на Кременчук 7 жовтня 2026 року загинули двоє людей. За даними Полтавської обласної військової адміністрації, станом на 18:50 того дня були відомі 47 травмованих, серед них двоє дітей.
Від нічних новин до вибуху у власному дворі
На 7 жовтня припадало чергування Яни на новинній стрічці, тож вона мала оперативно публікувати новини впродовж доби. У колективі навіть жартували: знову її зміна, знову щось планується. Приблизно о пів на четверту чи близько четвертої ранку журналістка прокинулась від перших вибухів, які лунали відносно далеко від її району. Написавши повідомлення про атаку й поспілкувавшись у телеграмі з колегами, які теж прокинулися, вона знову заснула. Ближче до п’ятої почула ще два вибухи та опублікувала новину про повторний обстріл.
Перше, що Яна побачила з вікна свого будинку. Руйнування в Кременчуку внаслідок російського удару 7 жовтня. Фото Яни Гудзь.
На той час уже надходили попередження, що в напрямку міста летить багато ракет. Раніше Яна сприймала такі повідомлення скептично, а тієї ночі очікувала ударів там, де вони були під час попередніх атак. Близько шостої чи пів на сьому, у звичний для себе час підйому, вирішила більше не лягати й пішла у ванну збиратися. Там прочитала повідомлення голови обласної адміністрації про масований обстріл Полтавщини й Кременчука та заклик перебувати в укриттях. Цю інформацію вона також збиралася швидко опублікувати на сайті.
Збираючись у ванній, Яна почула гул. Будинок стоїть біля жвавої вулиці, звідки добре чути транспорт.
«Спочатку я подумала, що їде вантажівка чи якась велика техніка. Потім гул почав перетворюватися на дуже гучний свист. Такого свисту я ніколи в житті не чула. А далі пролунав вибух. Досвідченіші колеги, зокрема ті, хто переїхав із прифронтових територій, завжди говорили: коли ти чуєш вибух, це добре. Я теж подумала: нехай він гучний, але це десь трохи далі, не в нас».
Водночас у ванній із полиць посипалися речі, а дверцята шафки відпали й трохи вдарили Яну. Її чоловік, військовий, зазвичай спокійніше реагує на вибухи, але цього разу будинок труснуло так сильно, що його підкинуло на ліжку, де він ще спав. Яна сказала, що потрібно виходити, а коли відчинила двері квартири й побачила, як у під’їзді сиплеться штукатурка, почала збиратися швидше.
Будинок Яни. Руйнування в Кременчуку внаслідок російського удару 7 жовтня. Фото Яни Гудзь.
Вирва на місці знайомого двору
Накинувши одяг і халат, Яна вийшла в під’їзд у капцях. Вікна були вибиті, підлогу вкрило скло, по якому вона пройшла, не поранивши ніг.
«Подивилася з вікна під’їзду в двір, а нашого двору просто немає. Я навіть не знаю, як це передати. У нас був гарний двір: посередині стояла кам’яна будівля, яку вже не використовували, поруч були дитячий майданчик і турніки. Там гралися діти. Мешканці облаштували будиночки для котів, постійно їх годували. А тепер дивлюся: усього цього немає. Тільки вирва, цегла й земля».
Яна вважає, що удар припав на споруду посеред двору. Довкола були перевернуті автомобілі, поламані дерева, гілки, скло й уламки балконів; вікна, які виходили у двір, порозліталися.
Споруда, в яку прийшовся удар. Колаж До/Після. Руйнування в Кременчуку внаслідок російського удару 7 жовтня. Фото Яни Гудзь.
Руйнування в Кременчуку внаслідок російського удару 7 жовтня. Фото Яни Гудзь.
Зрозумівши, що в капцях далеко не дійде, Яна повернулася перевзутися. Разом із чоловіком вони швидко забрали ноутбуки, документи та гроші й вийшли, не оглядаючи квартиру. Тривога ще тривала, а вони не знали, чи будуть наступні удари, чи немає в будинку пожежі або пошкоджених комунікацій. Інші мешканці також виходили, дехто ніс домашніх тварин у переносках.
Руйнування в Кременчуку внаслідок російського удару 7 жовтня. Фото Яни Гудзь.
Уже надворі чоловік згадав про залишені вдома турнікети й повернувся по них, а до Яни підійшли двоє колег, які живуть неподалік. Відійшовши від під’їзду, вони зробили кілька фотографій і відправили їх працівникам редакції, яких атака менше зачепила й які могли публікувати оперативні новини. Після цього разом пішли в укриття й дочекалися відбою тривоги. Чоловік залишився біля будинку.
Руйнування в Кременчуку внаслідок російського удару 7 жовтня. Фото Яни Гудзь.
Після укриття пішли до редакції
Після відбою повернутися додому ще не можна було, бо біля будинку працювали рятувальники, поліція та інші служби. За розповіддю Яни, у дворі лежали уламки ракети, а місце обгородили.
«Я не знала, що робити, тож пішла на роботу. Наш офіс на сусідній вулиці. Дорогою купила зубну пасту та щітку, бо нічого не встигла зробити зранку. У редакції можна було випити кави й поснідати».
Дві колеги тим часом пішли працювати на місцях влучань: крім її двору, удару зазнав приватний сектор за дві вулиці. Відстань до нього журналістка оцінює приблизно у 700 метрів. Яна залишилася в редакції й публікувала відео, які вони знімали.
«Я надзвичайно вдячна колегам, що вони забрали мене звідти й підтримали на роботі. Я фактично до кінця робочого дня була в редакції. Думати й писати складно, а про повноцінне чергування на стрічці взагалі не йшлося. Але все одно розуміла, що треба щось робити, хоча б руками: опублікувати відео в телеграм-каналі, щось мінімальне. Ближче до другої половини дня я написала кілька новин на сайт».
Поки Яна залишалася з командою, її чоловік чекав біля будинку, коли можна буде дістатися автомобіля. Мешканців усередину ще не пускали, а комунікації перекрили.
Зруйноване авто й повернення додому
Автомобіль родина придбала торік і, не маючи гаража, залишала його у дворі. Після удару машину засипало уламками зруйнованої будівлі.
«Чоловік поставив машину напередодні поруч із тією спорудою, в яку було влучання. Уся цегла впала на наш автомобіль. Від нього просто нічого не лишилося».
Чоловік дуже переживав за машину й дочекався, поки рятувальники та комунальники почнуть розбирати завали. Коли частину цегли прибрали, дістав те, що вдалося забрати, зокрема військові документи. Потім автомобіль прибрали, щоб він не заважав подальшим роботам, а чоловік подав до поліції заяву про пошкодження майна.
Машина подружжя. Фото Яни Гудзь.
Ближче до кінця дня мешканців почали пускати в будинок, і Яна змогла оглянути квартиру. Комунальні служби прибрали скло, але вдома залишалося багато роботи: з полиць посипалися речі, постраждали вікна, змістилися вхідні двері. Вони зачинялися, проте трималися ненадійно. У сусіда пошкодження були значно більшими: вибухова хвиля винесла вікна, двері та балкон. Побачивши це, Яна, як сама каже, просто не мала слів.
Машина подружжя. Фото Яни Гудзь.
Увечері та наступного ранку родина прибирала скло, штукатурку й побілку та повертала речі на місця. Газопостачання на момент розмови ще не відновили. Яна не знала, чи пошкоджена труба, чи газ перекрили превентивно, щоб уникнути витоку, і коли його знову подадуть. Про пережите її родиною вона говорить:
«Це жахливо. Єдине, що ми всі живі».
Як підтримати родину
Колеги та читачі, які хочуть підтримати родину Яни Гудзь, можуть переказати кошти за номером картки: 4149439028976912.
Ранок 9 жовтня. Фото Яни Гудзь.
Страхування журналістів: ризики є не лише на фронті
Історія Яни Гудзь показує, що для українських медійників небезпека сьогодні не обмежується прифронтовими територіями. Російські атаки можуть пошкодити редакцію чи житло журналіста далеко від лінії фронту.
Безоплатне страхування життя та здоров’я, яке АНРВУ організовує разом із партнерами, наразі поширюється на медійників під час офіційних відряджень до визначених небезпечних територій. Полтавської області в чинному переліку немає.
«Історія Яни показує проблему, яку ми маємо переглянути. Журналіст може бути застрахований під час відрядження в небезпечний регіон, але не мати такого захисту, коли ракета прилітає у його власний будинок. Війна давно вийшла за межі територій, які ми звикли називати фронтовими, тому нам потрібно відповідно переглядати підходи до безпеки та страхування медійників», – Оксана Бровко, директорка АНРВУ
Застрахуватися https://war-correspondent.info/
