Найнебезпечніша пропаганда — та, яку редакція поширює ненавмисно. Коли журналіст не перевіряє джерело, а редакція поспішає видати новину без контексту — саме тоді брехня отримує шанс стати правдою для читача. І це робить медіа вразливими до маніпуляцій.
Російська пропаганда давно навчилася використовувати такі слабкі місця. Вона перестала бути лише інструментом впливу на громадську думку — перетворилася на зброю, не менш руйнівну, ніж артилерія чи ракети. Її мета — змінити реальність, у якій живуть люди, і зробити брехню переконливішою за правду.
Та перш ніж читати далі, пропонуємо перевірити себе тестом:
Пропаганда як зброя
Росія давно використовує інформаційний простір як інструмент війни. Це не поодинокі випадкові фейки, а продумана стратегія: розхитати суспільства, посіяти паніку, стерти ідентичність і підірвати державність. Україна відчуває цю атаку особливо гостро — на окупованих територіях створюють медійні холдинги, які щодня транслюють викривлену реальність і нав’язують українофобію та русифікацію.
Приміром, мережа «ЗаМедіа» в Мелітополі: телеканал, сайт, газета й радіо повторюють одні й ті самі меседжі, створюючи ефект «дзеркальної кімнати». У такому середовищі будь-яка альтернатива здається небезпечною, а нав’язана картина світу поступово сприймається як єдина.
Пропаганда не обмежується Україною. Кремль активно працює в Європі, США, Африці та Латинській Америці: втручається у вибори, поширює наративи про «втому від України» чи Україну як нібито «терористичну державу», використовує соцмережі для поляризації суспільств, створює мережу сайтів із дезінформацією, щоби впливати на штучний інтелект, посилює дезінформаційні кампанії для підриву підтримки вступу України в ЄС серед європейців. Це глобальна стратегія, покликана виправдати агресію та загалом підірвати довіру до демократії.
Її дія повільна, але наслідки руйнівні: пропаганда створює ґрунт для політичних рішень, деморалізує суспільства й виправдовує насильство. Саме тому протидія має бути системною — від перевірки фактів і освіти до пояснення наративів та юридичних дій.
Хто і як протидіє
Протидія російській пропаганді сьогодні — окремий напрям роботи для журналістів і медійних організацій. Є проєкти, які спеціалізуються саме на викритті фейків. Приміром, StopFake ще з 2014 року системно розбирає неправдиві повідомлення, пояснює механізми маніпуляцій і створює базу прикладів для редакцій та громадян.
Паралельно працюють медійні організації, що поєднують аналіз дезінформації та ширші завдання. Серед них «Детектор медіа», який регулярно аналізує інформаційні кампанії, показує, як працюють пропагандистські наративи, і пояснює їхній вплив на українське суспільство. Згадаймо, до прикладу, поширений навесні фейк про «мільйони індусів», яких нібито збирається завезти український уряд. Тоді в телеграм‑каналах і соцмережах з’явилися штучно згенеровані фото та відео з «натовпами іноземців», а маніпулятивні заголовки стверджували, що Україна готує масову міграцію. Насправді, як дослідив «Детектор медіа», пропагандисти вирвали з контексту гіпотетичний розрахунок Мінекономіки, подали його як «план уряду», підкріпили заявами політиків та ШІ‑згенерованими фото, хоча в реальності кількість трудових мігрантів в Україні фактично зменшилася. Тій хвилі протистояли десятки українських редакцій і аналітичних центрів, і саме ця колективна «імунна реакція» зупинила поширення паніки.
Детальніше про цей кейс читайте в нашому матеріалі: Антиклікбейт у дії: як заголовки будують репутацію
Однак протидія пропаганді — справа не лише великих національних редакцій чи міжнародних організацій. Це щоденна робота на місцях, яка формує довіру громад і створює основу для системної відповіді на інформаційні атаки. Саме тут закладається фундамент інформаційної стійкості суспільства.
Важливу роль у протидії пропаганді відіграють регіональні медіа
Саме регіональні редакції стають першими свідками й документаторами проявів російської пропаганди. Їхні матеріали на цю тему викривають фейки та інформують громади, а також можуть мати юридичні наслідки.
Скажімо, розслідування «Локатор‑Медіа» про пропаганду на тимчасово окупованих територіях Запорізької області. У матеріалі «Інформаційне військо Кремля на Запоріжжі» журналісти детально задокументували діяльність місцевих колаборантів та канали поширення російських наративів, довели добровільність їхньої участі й передали зібрані дані до СБУ. Саме ці докази стали підставою для відкриття кримінальних проваджень проти десяти пропагандистів, які ведуть підривну роботу на ТОТ.
Детальніше про цей кейс: Розслідування, які стають доказами: як «Локатор‑Медіа» документує інформаційну окупацію Запоріжжя
Або, скажімо, редакція «Бахмут.in.ua», яка щодня моніторить ситуацію в окупованому Бахмуті та районі, активно викриває російських пропагандистів, що приїжджають знімати дезінформаційні сюжети. На сайті діє спеціальний розділ «Брехомір», присвячений фейкам і маніпуляціям, а також регулярно виходять досьє на представників окупаційної влади.
Детальніше про це читайте в матеріалі: «План Б» для «Бахмут IN.UA»: стратегії виживання й розвитку
Практичні напрацювання таких редакцій — перевірка фото й відео, створення власних баз даних колаборантів, робота з юристами для легалізації матеріалів — уже стали частиною щоденної практики. Осібно стоїть також співпраця регіональних медіа з фактчекінговими організаціями.
Наприклад, торік у серпні-грудні ІМІ в рамках моніторингу дезінформації співпрацював із десятком регіональних медіа, як-от «Кордон.Медіа», «Чернігівська медіа група», «18000», «Zhar.info» та ін. Журналісти цих редакцій системно відстежували місцеві новини й телеграм‑канали. Вони задокументували 875 російських фейків і понад 3700 маніпуляцій у місцевих інформаційних потоках. Ця співпраця дозволила визначити теми, які пропаганда використовує найчастіше: дискредитація мобілізації, ЗСУ, української влади та союзників.
Як редакціям убезпечитися від пасток пропаганди
Зрозуміло, що російська пропаганда поширюється не лише через контрольовані Кремлем медіа чи анонімні телеграм-канали. Іноді її меседжі потрапляють в інформаційне поле через звичайні новини — коли редакції без належної перевірки відтворюють маніпулятивні заяви, емоційний контент або непідтверджені повідомлення.
Уникнути цього допомагають не лише журналістські стандарти, а й чіткі редакційні правила. Ми підготували для вас практичний чек-лист, укладений на основі рекомендацій українських і міжнародних організацій, що працюють у сфері журналістики, фактчекінгу та протидії дезінформації.
Редакційний чек-лист: 8 правил, які допоможуть не підсилювати російську пропаганду
1. Не виносьте пропагандистські заяви в заголовок. Навіть якщо матеріал спростовує фейк, заголовок не має повторювати неправдиве твердження. Краще одразу повідомити перевірений факт або вказати, що інформація не підтверджена. Адже багато хто читає лише заголовки.
2. Починайте матеріал із фактів, а не заяв російської сторони. Перше речення задає рамку всьому матеріалу. Якщо новина починається словами «Міноборони РФ заявило…», саме ця теза стає головною для читача. Спочатку варто викласти перевірену інформацію, а вже потім повідомити про заяви сторін із необхідним контекстом.
3. Не використовуйте російські державні медіа та анонімні телеграм-канали як першоджерело. Якщо інформацію можна підтвердити через українські офіційні органи, міжнародні організації або незалежні джерела, саме вони мають бути основою матеріалу. Публікації анонімних телеграм-каналів чи російських державних медіа можуть бути лише приводом для перевірки, але не джерелом новини.
4. Не поширюйте фото й відео без перевірки. Перед публікацією обов’язково з’ясуйте, коли й де було зроблено фото чи відео, хто його автор і чи не використовувалося воно раніше в іншому контексті. Це особливо важливо зі стрімким поширенням згенерованого ШІ контенту. Якщо походження матеріалу перевірити неможливо, про це слід прямо повідомити або відмовитися від його використання. Більше про практику перевірки фото й відео на фінському досвіді читайте в матеріалі: Фактчекінг як інструмент саморегуляції: досвід фінського суспільного мовника YLE
5. Пояснюйте пропагандистський наратив, а не лише окремий фейк. Спростовувати неправдиві заяви — важливо, але ще важливіше показати читачам, яку саме маніпуляцію намагалися використати: апеляцію до страху, перекладання відповідальності, розпалювання внутрішніх конфліктів, дискредитацію українських інституцій або інші типові пропагандистські прийоми. Це допомагає авдиторії краще розпізнавати інформаційні атаки в майбутньому.
6. Не створюйте хибного балансу. Цей момент, здається, наші медіа вже переважно засвоїли, та все ж зверніть на нього увагу. Наявність двох позицій не означає, що вони однаково достовірні. Якщо одна зі сторін поширює дезінформацію або непідтверджені твердження, редакція має прямо повідомити про це, а не подавати їх як рівнозначну альтернативну думку.
7. Якщо інформація не підтверджена — чесно скажіть про це. Фрази на кшталт «редакція не має незалежного підтвердження», «ця інформація перевіряється» або «ці дані повідомила лише одна сторона» не є ознакою слабкості. Навпаки, вони демонструють дотримання журналістських стандартів і допомагають не поширювати неперевірені повідомлення.
8. Запровадьте внутрішній алгоритм перевірки сумнівної інформації. Під час інформаційних атак або в ситуаціях, коли новини потрібно публікувати швидко, редакції легше уникнути помилок, якщо існує чіткий порядок дій. Навіть невелика редакція може домовитися про простий алгоритм, який застосовуватиметься до всіх потенційно ризикованих матеріалів.
Перед публікацією варто поставити кілька запитань:
- Хто є першоджерелом інформації?
- Чи підтверджують її щонайменше два незалежні джерела?
- Чи перевірено фото, відео та інші візуальні матеріали?
- Чи не відтворює матеріал російський пропагандистський наратив без необхідного контексту?
- Чи достатньо чітко для читача відокремлено факти від заяв, припущень і непідтверджених повідомлень?
Якщо хоча б на одне з цих запитань немає впевненої відповіді, матеріал потребує додаткової перевірки або має містити чітке пояснення про ступінь підтвердження інформації.
Жодне з цих правил не є новим для журналістики. Але саме під час війни їх системне дотримання стає елементом інформаційної безпеки. Саморегуляція починається не з декларацій, а зі щоденних редакційних рішень.
Виклики і труднощі
Навіть найкращі методи протидії пропаганді мають свої межі. Головна проблема — швидкість і масштаб поширення фейків: російські кампанії працюють як конвеєр, щодня запускаючи десятки повідомлень, які миттєво розходяться соцмережами й месенджерами. Журналісти та фактчекери часто змушені спростовувати вже укорінені твердження.
Ситуацію ускладнюють нові технології: штучний інтелект створює переконливі фейкові фото, відео й аудіо, що виглядають максимально достовірно. У воєнних умовах додається ще й обмежений доступ до джерел — на окупованих територіях журналісти не можуть працювати відкрито, а на фронті ризикують життям. Це створює вакуум, який пропаганда швидко заповнює.
Не менш складним є баланс між свободою слова й протидією дезінформації. Демократії не можуть просто заборонити будь-яку інформацію, тому постійно виникає питання: де закінчується право на висловлювання і починається свідома маніпуляція.
Усе це робить боротьбу з пропагандою довготривалою роботою, яка потребує гнучкості, технологічної готовності й сміливості журналістів, особливо тих, хто працює у прифронтових регіонах. І саме тут важливою стає саморегуляція та спільна робота редакцій: обмін досвідом, узгоджені стандарти й колективні практики допомагають медіа бути сильнішими й ефективніше протидіяти інформаційним атакам.
Додаткові матеріали
Ініціативи з протидії дезінформації:
- StopFake — фактчекінг російських фейків.
- Internews Ukraine – #AgainstRussianLies — контрнаративи, освітні кампанії, тікток‑проєкти.
- Центр протидії дезінформації при РНБО — державна інституція для координації протидії інформаційним загрозам.
- Інститут масової інформації (ІМІ) — моніторинги фейків, клікбейту та маніпуляцій.
- Детектор медіа. Проєкти Хроніка дезінформації, дослідження пропаганди і впливів.
- EUvsDisinfo — база кейсів дезінформації, аналітика кремлівських наративів.
Корисні навчальні програми та ресурси
- Курс «ДезінFAKEція» про те, як розпізнавати дезінформацію та протидіяти їй? на ресурсі «Дія.Освіта».
- Курс «Як захиститися від фейків і дезінформації», що розповідає про базові навички з фактчекінгу та протидії дезінформації, на ресурсі «Дія.Освіта».
- Гайд «Крим: Факти проти фейків» на ресурсі «Дія.Освіта».
- Курс «Медіаграмотність: як не піддаватися маніпуляціям?» від Prometheus.
- Посібник «Проросійська і антизахідна конспірологія в інформаційній війні» від Інституту масової інформації.
Матеріал підготовлено в рамках програми «Медіамости: Фінляндія — Україна», яку реалізує Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» в партнерстві з News Media Finland та фінансує Міністерство закордонних справ Фінляндії
