Свобода преси важлива не лише для журналістів. Вона важлива для суспільства, яке має право знати правду, навіть тоді, коли її намагаються знищити разом із містами, редакціями та людськими долями.
Минулого тижня директорка АНРВУ Оксана Бровко виступила під час 77-го Всесвітнього медійного конгресу WAN-IFRA у Марселі, де зібралися медійні лідери з усього світу. У своєму виступі вона говорила про українські регіональні медіа, які працюють під обстрілами, про журналістів та журналісток, які йдуть на фронт, про редакції, що втрачають офіси та команди, але продовжують працювати.
«Ми не можемо дозволити собі нормалізовувати трагедії. Як незалежні медіа, маємо продовжувати говорити правду і робити все, щоб світ продовжував бути з нами», — наголосила вона.
Разом з АНРВУ до Марселя, нагадаємо, прибули 16 учасниць проєкту «Сильніші Разом: гендерна рівність та інклюзивність». Вони взяли участь у програмі розвитку жіночого лідерства та долучилися до подій Всесвітнього медійного конгресу.
Далі подаємо повний текст виступу. На картках нижче — також головні цитати та ключові меседжі.
Оксана Бровко
Марсель, 1 червня 2026 року
«Коли люди говорять про війну, вони зазвичай згадують Київ, Суми, Бахмут. Але є тисячі менших і більших міст, які вже повністю зруйновані. Як, наприклад, Костянтинівка на Донеччині чи моє рідне місто Оріхів у Запорізькій області.
Це мій дім. Тут минуло моє дитинство. Тут до березня 2022 року жила моя мама. Це було моє вікно. Тепер воно існує лише в моєму серці.
А це людина, одна з багатьох, хто досі живе в майже повністю зруйнованому місті. Без води, газу, електрики та інтернету.
Саме для цих читачів працюють наші колеги з прифронтових медіа. Євген Хрипун із Дніпра, Тетяна Лучинська з Богодухова, Максим Забеля із Мирнограда, Олексій Пасюга із Сум, Світлана Карпенко із Запоріжжя, як і багато інших – працюють під обстрілами, щоб доносити до людей правду.
Наш пріоритет сьогодні — зберегти свободу преси в регіонах.
«Kill zone».
Це вже не військовий термін.
Це частина цивільного життя і частина нашої журналістської роботи. Цим словосполученням сьогодні описують території, які постійно перебувають під загрозою атак дронів, артилерії або ракетних ударів.
Напис PRESS на бронежилеті більше не захищає нас. Навпаки, він робить журналістів помітною ціллю для російських дронів.
Журналісти на прифронтових територіях зазнають впливу хімічних речовин, і багато хто вже стикається з довготривалими наслідками для здоров’я.
Дедалі частіше першим пунктом у списку спорядження журналіста стає не ноутбук і навіть не бронежилет. Дуже часто — чутки чи антидронові рушниці.
У більшості українських редакцій сьогодні електрика та інтернет не є гарантованими. Генератори та зарядні станції стали важливішими за друкарське обладнання.
Нас більше не дивують вакансії редакторів, бо попередній редактор пішов на фронт. І дедалі частіше на фронт вирішують йти колежанки.
Сьогодні жінки займають багато керівних посад в українських регіональних медіа. І частина їх вирішує залишити журналістику, щоб захищати країну не словами, а зброєю.
Саме в таких умовах сьогодні працює локальна журналістика в Україні.
Я б узагальнила всі виклики у п’ять основних.
Перший — фізичний тиск.
Журналісти вступають до лав Збройних сил України. Повітряні атаки відбуваються майже щодня в більшості регіонів країни. Редакції зазнають пошкоджень або повністю знищуються.
Ця величезна вирва ще місяць тому була редакцією регіонального медіа «Межівський меридіан», яке очолює Євген Хрипун. Сьогодні єдине, що залишилося вцілілим, — український прапор.
Другий виклик — фінансовий тиск.
Передплата різко падає, місцеві рекламні ринки фактично зруйновані. Багато локальних бізнесів, які раніше були рекламодавцями регіональних медіа, припинили роботу або релокувалися. У результаті чимало редакцій сьогодні значною мірою залежать від міжнародної підтримки просто для того, щоб вижити.
Третє — психологічний тиск.
Журналісти розповідають про руйнування, травми та втрати у своїх громадах. Водночас вони самі переживають ці втрати — серед колег, друзів і рідних. Професійне вигорання стає серйозним викликом для медіасектору.
Четвертий виклик — редакційний тиск та вплив.
Все більше журналістів повідомляють про спроби місцевої влади, місцевих політиків та представників бізнесу впливати на редакційний контент і редакційні рішення.
І нарешті п’ятий рівень тиску — те, що ми називаємо стабільною нестабільністю.
Регіональні медіа працюють у середовищі, де довгострокове планування майже неможливе. Редакційні пріоритети постійно змінюються, а редакції змушені дуже швидко адаптуватися.
Що ви можете зробити?
Дійте.
Найпростіший спосіб — публікувати ці історії у своїх медіа. Якщо під час так званого «перемир’я» в Україні гинуть 20 мирних жителів, ця новина має бути на ваших перших шпальтах. Ми не можемо дозволити собі нормалізовувати такі трагедії.
Друге — підтримуйте фінансово.
Ваші пожертви можуть допомогти місцевим журналістам продовжувати свою роботу під обстрілами. Пожертва у розмірі 1 тисячі євро допоможе придбати генератор, щоб редакція продовжувала працювати й доносити правду до своїх читачів. Пожертва у 7 тисяч євро може забезпечити випуск невеликої прифронтової щотижневої газети протягом трьох місяців. Пожертва у 50 тисяч євро — це можливість підтримати роботу регіональної редакції середнього розміру протягом пів року.
Діліться своїм досвідом. Якщо у вас є найкращі практики та експертиза в тій чи іншій сфері медіа, дайте мені знати, і ми організуємо обмін досвідом з нашими редакціями.
Якщо ви можете прийняти у своїй редакції 5–7 медійників, дайте мені знати, і ми організуємо навчальний візит. Це дасть їм можливість не лише отримати новий досвід, а й хоча б ненадовго відчути, що таке мирне життя.
Дійте, не завмирайте.
Протягом останнього року ми разом із багатьма партнерами працюємо над посиленням регіональних медіа. Один із головних проєктів, який ми створили і реалізуємо сьогодні, — це програма «Сильніші Разом», яку ми впроваджуємо разом із WAN-IFRA та MBL за підтримки Норвегії.
Ми вже підтримали понад 45 регіональних і локальних медіа. До 1000 медіаменеджерів взяли участь у наших навчальних програмах. У регіональних та локальних медіа було підготовлено понад 120 антикорупційних розслідувань.
У часи кризи ізоляція є одним із найбільших ризиків для незалежних медіа.
Партнерства допомагають подолати цю ізоляцію. Я хочу подякувати вам — нашим партнерам і всій медійній спільноті, яка готова пройти цей шлях разом із нами.
Я хотіла б завершити свій виступ у спосіб, який, можливо, не зовсім звичний для медійної конференції, — словами української письменниці Вікторії Амеліної, яка загинула у Краматорську у 2023 році.
ВІКТОРІЯ АМЕЛІНА. Історія повернення
Коли Міра виходила з дому, взяла намистину з шкатулки
Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці
Коли Ярка лишала сад, взяла кісточку абрикоси
Коли Віра виходила з дому, то не взяла нічого
скоро я повернусь, сказала
і нічогісінько не взяла
Коли тікаєш із дому,
розповідає
Дім за спиною маліє
щоб вберегтися
Дім обертається
сірим камінчиком
намистиною
кісточкою минулорічної абрикоси
скельцем, що коле долоню усю дорогу
фігуркою Лего
мушлею з Криму
зернятком соняшника
ґудзиком з татового мундира
А що ти взяла з собою?
Взяла лише цю історію
про повернення
Ось, витягнула на світло
Вона росте
8 травня 2022
Ми всі боремося не за політиків і не за території. Ми всі боремося за право повернутися додому. Навіть якщо цього дому більше не існує.
Тому що свобода не зникає тоді, коли на неї нападають. Вона зникає тоді, коли ми вирішуємо її не захищати.
Ми поступово ділимося важливою інформацією з Конгресу. Тому стежте за нами, щоб не пропустити корисних матеріалів».
Читайте також: Медіа майбутнього: штучний інтелект, довіра та нові моделі
