Демократія неможлива без сильної журналістики. Про це на Paris AI Forum 2026 говорив Том Рубін, керівник з питань інтелектуальної власності та контенту OpenAI. Він поділився, як штучний інтелект може стати інструментом для редакцій — допомогти працювати з великими масивами даних, аналізувати й знаходити нові рішення. Але водночас наголосив: саме журналісти приносять у цей процес знання своїх громад, власні джерела та професійне судження.
Україна стала прикладом у його виступі: десятки редакцій уже пройшли навчання в нашому спільному проєкті з використання ШІ, а нові команди створюють власні інструменти, щоб працювати навіть у складних умовах війни.
Пропонуємо вам переклад виступу.
***
Bonjour — і доброго ранку.
Для мене честь бути з вами на цьому Паризькому форумі зі штучного інтелекту. OpenAI високо цінує наше багаторічне партнерство з WAN-IFRA. За останні два роки ми спільно надали практичне навчання з використання ШІ та підтримку 160 редакціям у всьому світі, допомагаючи їм розробляти інструменти для посилення журналістики та побудови стійкішого бізнесу. Ми також цінуємо партнерства й розмови з багатьма з вас, хто сьогодні тут.
Хочу особливо привітати українських журналістів, які вперше приєдналися до нас. Доброго ранку!
OpenAI пишається тим, що підтримує це нове партнерство з Асоціацією незалежних регіональних видавців України. Дозвольте розповісти, як усе почалося.
У червні, на вечері членів правління під час щорічного конгресу WAN-IFRA в Марселі, мені пощастило сидіти навпроти Оксани Бровко — багаторічної очільниці Асоціації та завзятої захисниці незалежної преси. Того вечора я поставив їй два прості запитання: «Що вам потрібно і як ми можемо допомогти?» Після тієї розмови ми разом із WAN-IFRA швидко розробили цю програму підтримки українських редакцій — адже гаяти час не можна.
Звертаючись до українських журналістів, які сьогодні з нами, хочу сказати: моя повага до вашої роботи має і професійний, і особистий вимір.
На початку кар’єри я працював журналістом у The New York Times, Associated Press і CBS News та висвітлював найрізноманітніші теми — від тероризму й убивств до повсякденного життя громад та університетів. Я й далі борюся за свободу преси як член виконавчого комітету Комітету репортерів за свободу преси у Сполучених Штатах.
Цей досвід дає мені певне розуміння вашої роботи. Але ніщо в моєму журналістському досвіді навіть віддалено не зрівняється з реальністю наших українських колег: зберігати незалежну журналістику, коли ваша країна бореться за своє виживання.
Саме це привело мене сюди…
Коли українське місто поринає в темряву, це може означати повітряну атаку, ракетний удар або чергову атаку на електромережу.
А десь журналістка знаходить спосіб працювати далі: заряджає телефон, перевіряє маршрут евакуації, готує газету для людей, до яких інтернет уже не дістається.
Оксана розповідала про журналістів у невеликих містах, які «не вимикали світло, навіть коли все навколо поринало в темряву».
Ми тут, тому що ці вогні не повинні згаснути.
Подумайте, що отримує громада, коли має хорошу місцеву редакцію — в Україні чи будь-де у світі. Хтось ретельно вивчає міські бюджети. Хтось запитує, чому досі не відкрилася школа або чи має лікарня все необхідне. Людей, чиї проблеми ігнорували, нарешті чують. Місцеві новини допомагають громаді відчути себе громадою: сусіди дізнаються, що проблему, яку вважали лише своєю, можна розв’язувати разом.
Алексіс де Токвіль побачив цей зв’язок майже два століття тому. У «Демократії в Америці» він писав: «Газета об’єднала їх, і газета й надалі потрібна, щоб зберігати їхню єдність». …
Так працює демократія. Ми обираємо своїх лідерів, але нам також потрібно знати, що вони роблять і чиїм інтересам служать між виборами. Нам потрібна інформація, якій можна довіряти, і можливість ставити її під сумнів. Журналістика допомагає побачити, що потребує змін, і вирішити, як діяти.
Тут, у Франції, справа Дрейфуса залишається яскравим прикладом. У 1898 році Еміль Золя на сторінках L’Aurore виступив проти несправедливого засудження Альфреда Дрейфуса. «Mon devoir est de parler, je ne veux pas être complice». Мій обов’язок — говорити; я не хочу бути співучасником.
Для виправдання Дрейфуса знадобилося ще вісім років і зусилля багатьох людей. Одні газети розпалювали упередження проти нього. Інші їм протистояли. Ця справа показала, на що здатна журналістика, коли виступає проти несправедливості, навіть якщо для цього доводиться ставити під сумнів попередні публікації самої преси.
У Сполучених Штатах Вотергейт показав, як наполеглива журналістська робота може допомогти притягнути до відповідальності навіть президента. Журналісти йшли за зачіпками. Джерела наважувалися говорити. Суди й Конгрес виконували свою роботу. Телебачення принесло слухання в Сенаті в домівки людей. Журналістські матеріали допомагали суспільству стежити за доказами й розуміти, що стоїть на кону.
Більшість журналістських матеріалів, можливо, не стануть розділом у підручнику історії. Але, як кажуть, уся журналістика — це перша чернетка історії. Репортер, який ретельно вивчає місцевий бюджет або розслідує небезпечні житлові умови, виконує надзвичайно важливу для своєї громади роботу.
Журналісти здобувають довіру, шукаючи факти, аналізуючи інформацію, уважно слухаючи й ставлячи незручні запитання тим, хто має владу. І їм потрібна свобода йти за історією, куди б вона не привела — до політичного лідера, керівника шкільного округу, місцевого підприємства чи відомої компанії, зокрема OpenAI.
Саме такій незалежній журналістиці ми хочемо допомагати розвиватися.
Війна робить цю роботу ще нагальнішою і набагато складнішою. Людям потрібно знати, де отримати медичну допомогу, які дороги безпечні й чи правдиве попередження. Репортери намагаються відповісти на ці запитання, водночас хвилюючись за власні родини, втрачаючи колег, переїжджаючи в інші офіси та працюючи під час відключень електроенергії. Під час війни рекламні доходи можуть зникнути саме тоді, коли потреба в надійних новинах найбільша.
Оксана розповідала, як змінилося головне питання від перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Тоді йшлося про те, як протриматися до кінця дня. Тепер — ще й про те, як залишатися незалежними впродовж наступних років.
Це слово — «незалежні» — має значення. Редакції потрібна достатня фінансова стабільність, щоб ставити незручні запитання навіть тим, хто міг би допомогти оплачувати її рахунки. Підтримувати її означає допомагати їй міцно стояти на власних ногах.
А мужність потребує практичної підтримки. Репортерові потрібні справний телефон, можливість перевірити інформацію та спосіб донести її до читачів. Від такої підтримки може залежати, чи взагалі дійде матеріал до людей.
Журналісти завжди знаходили способи використовувати нові інструменти для виконання своєї місії. Друкарський верстат дав змогу історії поширюватися далеко за межі кола людей, які могли почути її від оповідача. Завдяки телеграфу новини стали рухатися швидше за коня, потяг чи корабель. Фотографія дозволила людям побачити події, свідками яких вони самі ніколи не могли б стати.
Тут, у Парижі, під час окупації люди, які стояли за підпільною газетою Défense de la France, почали друкувати її в підвалах Сорбонни. Згодом наклад сягнув сотень тисяч примірників. Друкарська машина допомогла невеликій групі людей бути почутою в надзвичайних умовах.
Під час Бліцу Едвард Р. Марроу вів репортажі з лондонського даху, і за його голосом було чути зенітний вогонь. Радіо дало американцям змогу почути бодай частину того, що переживали лондонці.
Технології розвивалися й далі, приносячи нові можливості журналістиці. Супутники передавали глядачам у всьому світі прямі телевізійні репортажі з полів бою та міст, охоплених бойовими діями. Комп’ютери, які лише починали входити в ужиток, коли я працював у редакції The New York Times, прискорили всі робочі процеси медіаорганізацій. Інтернет дав невеликим видавцям змогу знаходити аудиторію без капіталовкладень у друкарський верстат чи телевежу. Смартфони вклали камери в руки очевидців, надавши репортерам нові свідчення з перших рук, які можна перевіряти й використовувати.
Технології й далі дають журналістам потужніші засоби збирати інформацію та розповідати історії. А потреба суспільства знати правду залишається незмінною.
Видатна воєнна кореспондентка Марі Колвін, яка писала для Yale Daily News незадовго до мене, сказала просто:
«Воєнна журналістика за своєю суттю залишається тією самою — хтось має поїхати туди й побачити, що відбувається». Вона загинула в Сирії, виконуючи цю місію.
А в Україні лауреат Пулітцерівської премії Мстислав Чернов, говорячи про свою роботу в Маріуполі, висловився так:
«Я можу лише подбати про те, щоб якомога більше людей побачили те, що бачив я».
Бути на місці, збирати докази й допомагати людям їх зрозуміти — ось у чому полягає ця робота. Кожен корисний інструмент має допомагати журналістам робити більше саме цього.
Саме тут може допомогти ШІ.
Ми бачимо в ШІ інструмент підтримки журналістів, а не їхню заміну. Як пояснила Оксана, «ШІ … потрібен для того, щоб обмежені людські ресурси спрямовувалися туди, де журналістика найважливіша». Він може допомогти репортерові підготуватися до інтерв’ю, проаналізувати стос документів, здійснити пошук в архіві або помітити зв’язок, який варто дослідити. А журналіст привносить знання своєї громади, довіру джерел і здатність визначати, які запитання важливі та коли відповідь слід поставити під сумнів.
Заощаджений час може означати більше часу для перевірки.
Редакції вже відчувають переваги. У торішньому опитуванні WAN-IFRA серед понад ста медіакерівників три чверті повідомили про підвищення ефективності завдяки ШІ.
Лише минулого тижня дата-журналіст Якопо Оттавіані описав свій досвід у матеріалі для Інституту Reuters. За допомогою ШІ він за лічені години створив робочий прототип: атлас із функцією пошуку, який допомагає людям зрозуміти ризики повеней і зсувів в італійських громадах. За його словами, ШІ допоміг йому опрацювати технічний звіт менш ніж за годину — завдання, на яке, за його оцінкою, інакше пішли б дні. Але визначати, які запитання важливі й чи можна довіряти відповідям, залишалося його відповідальністю. Як він написав: «Ці запитання й остаточні відповіді на них залишаються за журналістом».
Для репортера заощаджений час може означати можливість зробити ще один дзвінок, відвідати район або розповісти ще одну історію, яка інакше могла б так і залишитися нерозказаною.
Рубіна Мадан Філліон, редакторка з питань ШІ в The New York Times, наголошує, що потенціал не обмежується економією часу. Як вона написала в Nieman Lab: «Інструменти ШІ дають редакціям змогу працювати над історіями, за які інакше було б неможливо взятися».
Під час війни цей додатковий час і можливості для розслідувань можуть мати ще більше значення. Перевантажена команда могла б за допомогою ШІ перекладати термінову інформацію, упорядковувати багатогодинні свідчення очевидців, знаходити зачіпки в державних контрактах і виявляти пропагандистські чи дезінформаційні твердження для подальшої журналістської перевірки. Перевірка людиною завжди залишатиметься необхідною, особливо коли від інформації залежить безпека людей. За належного використання ці інструменти можуть допомогти редакції з обмеженими ресурсами виконувати свою місію.
Ризики потребують такої самої практичної уваги. ШІ може не врахувати контекст і дати хибні відповіді. Його також можуть використовувати для підроблення зображень і голосів. Редакціям потрібно звіряти результати його роботи з доказами. Репортери й редактори й надалі несуть відповідальність за те, що публікують. …
Проблеми журналістики почалися не з генеративного ШІ, хоч би що, здається, стверджували деякі лідери галузі. Понад два десятиліття американські газети стикаються зі скороченням друкованих накладів, втратою рекламних доходів і зниженням суспільної довіри до новинних медіа.
Ще у виступі 2008 року я запитував, хто платитиме за журналістські розслідування та роботу репортерів у зонах бойових дій.
Роком пізніше — 17 років тому — Волтер Айзексон сказав, що «криза в журналістиці … сягнула катастрофічних масштабів». Ця хронологія має значення. …
Але ця історія не послаблює ні нашого прагнення допомагати медіагалузі новими інструментами, ні нашої відповідальності за подолання нових ризиків, які може принести ШІ. Вона робить ще нагальнішою співпрацю з видавцями, щоб розвивати технологію так, аби вона допомагала: підтримувала журналістську роботу й дослідження, полегшувала адміністративні завдання редакції та допомагала читачам знаходити цінну для них журналістику.
Для невеликих видавців тут є чимало підстав для надії. Можливості, які колись вимагали великого штату й бюджету, можуть стати доступними місцевій команді. Це може означати більше власних журналістських матеріалів і більше громад, які отримуватимуть належну увагу. Розмір редакційного бюджету не повинен заважати розслідуванню важливої історії.
Здатність ШІ допомагати читачам знаходити матеріали, що відповідають їхнім інтересам і потребам, також може створювати нові ринкові можливості для малих і великих видавців. Способи, якими журналістика доходить до людей, постійно змінювалися: радіо, телебачення та інтернет щоразу відкривали нові канали й нові можливості.
Ми лише на початку цієї нової ери, але я очікую, що ШІ зробить те саме. За результатами деяких тестів Schibsted повідомила про зростання на 75 відсотків кількості передплат, оформлених через статті на головній сторінці, після зміни і рекомендацій на основі ШІ, і їхнього розташування. Це обнадійливі перші результати. Завдяки нашим партнерствам із медіа OpenAI працює з видавцями, щоб перетворювати такі можливості на тривалі відносини з читачами та стійкий бізнес.
Саме в цьому полягає дух наших партнерств із WAN-IFRA, а тепер і з Асоціацією незалежних регіональних видавців України.
Українська програма стартувала минулого місяця із серії майстер-класів, відкритих для сорока редакцій. Наступний етап починається завтра тут, у Парижі: дванадцять тижнів інтенсивної підтримки десяти українських редакцій у розробленні проєктів відповідно до їхніх потреб. Програма охоплює і журналістську роботу, і бізнесові аспекти забезпечення життєздатності редакції. OpenAI також рада надати українським організаціям-учасницям кредити на використання нашої технології для створення інструментів.
Українські редакції вже чітко розуміють, де ШІ може допомогти. «Трудова слава» розповіла The Independent, що хоче використовувати ШІ для моніторингу онлайн-джерел і пошуку історій у громадах, розпорошених війною. «Кременчуцький Телеграф» планує за його допомогою шукати в публічних документах зачіпки для розслідувань.
Ми з нетерпінням чекаємо нагоди вчитися в журналістів, які виконують цю роботу, та в тих, хто очолює інші проєкти. Вони найкраще знають свої громади й розуміють проблеми, які потрібно розв’язати. Редакційні рішення залишаються за ними. Наша підтримка покликана зміцнювати цю незалежність.
Ця робота життєво важлива сьогодні й буде так само важливою під час відбудови, коли громади відновлюватимуться. Місцеві репортери стежитимуть за коштами на відбудову, запитуватимуть, коли знову відкриються школи, і розповідатимуть історії родин, які повертаються додому. Вони допомагатимуть своїм громадам пам’ятати пережите й впливати на те, що буде далі.
Заради такого майбутнього варто працювати.
Українські журналісти, дякую вам за те, що ви й далі залишаєтеся поруч зі своїми громадами. Ми пам’ятаємо й шануємо колег, яких ви втратили. Ми усвідомлюємо, чого ця робота вимагає від вас і ваших родин.
OpenAI пишається співпрацею з Асоціацією незалежних регіональних видавців України та WAN-IFRA заради вашої підтримки. Сподіваємося, що ці інструменти ШІ дадуть вам більше часу й можливостей досліджувати та висвітлювати важливі теми — зокрема ті, які колись здавалися непосильними для ресурсів вашої редакції.
Для мене честь відігравати бодай невелику роль у вашій роботі заради вільної та демократичної України.
Дякую.
Читайте також: «Світло журналістики не має згаснути»: як OpenAI підтримує українські редакції
