Під час війни журналістам часто доводиться працювати зі складними темами. Як правильно говорити з військовими, звільненими з полону, людьми, які постраждали від насильства, членами родин загиблих? Під час безпекового тренінгу у Львові медійникам розповідав Павло Горбенко, кризовий психолог, психотерапевт, травматерапевт із Центру психічного здоров’я
Національного університета «Києво-Могилянська академія».
Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» публікує матеріали спікера, які точно стануть у нагоді вам чи вашим колегам.
«Не нашкодь»: правила для журналістів
— Не брати інтерв’ю у стані гострої стресової реакції.
— Не створювати ситуацію, коли інтерв’ю сприймається як допит.
— Не запитувати про деталі тортур і жорстокого поводження.
— Давати право відмовитись, уточнювати, чи готова людина спілкуватися взагалі і саме про це.
— Окреслити «червоні лінії» в розмові, про що людина готова розповідати, а про що – точно ні.
— Закладати достатньо часу, щоб людина могла повністю розповісти свою історію.
— По можливості давати ознайомитись з сюжетом до публікації.
— Запитувати про право на дотик.
На чому варто робити акцент?
— Пояснення мети, з якою створюється матеріал і чому це важливо.
— Брати інтерв’ю не як у жертви, а як у експерта з виживання.
— Запитувати про те, хто і що допомагало, підтримувало, давало сили.
— Можна планувати інтерв’ю у два етапи: емоційна і інформативна частини. Критерії: повага, делікатність, відповідальність, людяність.
Звільнені з полону: як з ними працювати
- Не брати інтерв’ю у стані гострої стресової реакції.
- Давати час на створення власного наративу щодо полону.
- Інформація, якою володіє звільнена з полону особа, це не тільки її особиста інформація, це інформація ЗСУ (СБУ, ГУР).
- Людина після полону може сприймати прохання про інтерв’ю як наказ, від якого не можна відмовитись.
- Інрмація, якою володіє звільнена з полону особа, це не тільки її особиста інформація, це інформація ЗСУ (СБУ, ГУР).
- Не розпитувати про те, кого людина бачила в полоні.
- Не розпитувати про те, які тортури засосовувались (не варто демонізувати ворога), ставити відкриті запитання.
- Йти за етапами перебування в полоні.
- Підкреслювати, що досвід звільненого важливий і корисний.
Як спілкуватися з людьми, які переживають утрату
— Давати час оговтатись від втрати.
— Якщо боєць офіційно вважається зниклим безвісті, то варто дочекатись, поки він буде визнаний загиблим перед тим як спілкуватись з родиною.
— Перевіряти інформацію щодо обставин загибелі військових.
— Запитуємо про обставини життя загиблого більше, ніж про обставини смерті.
— Якщо з’явився тремор, змінилося дихання, міміка – пауза.
— Якщо людина плаче – дати можливість відреагувати.
Чи варто говорити з дітьми, які перенесли травму?
- Брати інтерв’ю у дитини в стані горя варто лише в крайньому випадку.
- У багатьох випадках достатньо розпитати батьків, яким дитина вже розповіла все, що бачила і переживала.
- По можливості ставити питання таким чином, щоб вони стосувалися життя дитини, а не травми чи втрати.
Треба розуміти, що під час інтерв’ю журналіст стає психотерапевтом і має знати, що робити з емоціями, які на нього вивантажують. Важливо мати людину, з якою можна цим поділитися. Якщо спеівбесідник сприйняв журналіста як терапевта і розповів більше, ніж хотів, треба домовитися, на кому відповідальність за поширення? Не забувайте усвідомлювати, де закінчується професійна діяльність і починаються особисті стосунки.
Тренінг, який організувала «Асоціація незалежні регіональні видавці України», відбувся за підтримки EU4IM і є складовою програми підтримки «Голоси України» (Voices of Ukraine), яку координує Європейський центр свободи преси та медіа (European Centre for Press and Media Freedom). «Голоси України» (Voices of Ukraine) реалізується у межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office).
***
Підписуйтесь, аби бути в курсі подій та можливостей:
