Фіксер — це людина, яка допомагає вирішити проблеми інших, організовує, планує, фіксить. Як насправді бути фіксером в Україні, кому під силу ця зайнятість? Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» записала свідчення знаних в Україні та за кордоном медійників, які допомагають іноземним виданням висвітлювати воєнні події.
Засновник та головний редактор медіа Frontliner Андрій Дубчак та його дружина топ-менеджерка Frontliner Єлизавета Ковтун частково займаються фіксерством фактично з початку повномасштабного вторгнення росії.
— Я почав ще в січні 2022-го співпрацю із The New York Times, вони самі запропонували роботу. Співпрацював з NBC, Helsing Sanomat та іншими. На початку вторгнення іноземні медіа активно шукали людей, які мають досвід роботи на прифронтових територіях та добре знають англійську. Таких було небагато. Зараз ця ситуація кардинально змінилася. Ком’юніті фіксерів дуже розвинуте. Зайти в це середовище особі без досвіду дуже непросто. Іноземних же медіа, які залишаються працювати в Україні, не так багато. І їм потрібні фахівці з резюме, ті, котрі вміють і знають суть роботи. Тому ринок фіксерів скорочується, багато хто займається й іншою діяльністю, — розповідає Андрій.
Ком’юніті дуже закриті
Фіксери в Україні мають власні закриті тематичні чати, де обмінюються досвідом, контактами тощо. Як їх знайти? «Свій до свого пристає», тобто спрацьовує принцип «сарафанного радіо».
— Це дуже закриті ком’юніті, де спілкуються «перевірені свої», — пояснює Андрій.
Оскільки роботи для фіксерів стає менше, то й конкуренція зростає. Хоча закордонні редакції звертаються переважно до тих, хто показує результат.
— Якщо серед фіксерів були такі, що бігли лише за грошима, то вони зійшли з дистанції. Хто працював на результат — той і зараз має замовників та роботу, — підтримує розмову Єлизавета Ковтун.
Зараз подружжя допомагає в роботі кільком іноземним медіа, крім тих, про які вище згадував Андрій. Серед них — не лише американські, а й норвезькі, фінські, японські та інші видання. Бо однією із місій Frontliner є також допомога українським та іноземним репортерам висвітлювати війну в Україні, і від початку повномасштабного вторгення це були тисячі запитів про допомогу.
— Ми добре розуміємо, якщо війну покажемо лише в нас, то це побачать сотні, тисячі, десятки чи сотні тисяч людей. Якщо це з’явиться у іноземних медіагігантів, частка переглядів зросте в десятикрат. Увага до ситуації в наші країні вкрай важлива, адже це формує сприйняття нас міжнародною спільнотою та впливає на рівень воєнної допомоги, фінансову підтримку країни тощо, — наголошує Андрій Дубчак.
Що ж саме іноземні медіа хочуть від фіксерів? Чим потрібно займатися?
— Абсолютно усім насправді. Коли почалося повномасштабне вторгнення, закордонні медійники, які приїжджали до нас, не знали нічого: як отримати акредитацію та допуск, де знайти контакти пресофіцерів, куди і як поїхати аби відзняти історію. Потрібна була допомога в багатьох питаннях. Спочатку The New York Times найняли мене як фіксера, але вже з першого випущеного відео я став продюсером і був ним у декількох відеоісторіях, — розповідає Андрій Дубчак. — Наше партнерство триває і досі. Хоча зараз більше співпрацюю зі своєю подругою Лінсі Аддаріо, коли вона приїздить в Україну, то просить працювати з нею, а я не можу відмовити. І тут мова уже не фіксерство, а про партнерство. Тому що деякі матеріали виходять від The New York Times, а деякі — під моїм іменем. Разом простіше знайти доступ і все необхідне для роботи. Наприклад, 6 березня Сергій Перебийніс втратив сім’ю біля Романівського мосту в Ірпені. Дружина Тетяна, донька Аліса та син Микита загинули під час мінометного обстрілу при спробі евакуюватись з міста. З ними загинули й дві собаки. Сам Сергій у цей час був разом із хворою мамою у Донецьку, звідки Перебийноси поїхали у 2014-му. Я зробив відео з того місця, Лінсі — фото. Завдяки нашому професійному тандему ця історія стала дуже відомою, як один з перших задокументованих на відео та фото випадки російських воєнних злочинів в Україні. Потім було звільнення з Херсону. Я був там разом із The New York Times. Вони забезпечили доступ, а я мав старлінк, завдяки чому ми віддавали контент на весь світ. Ось такі надійні хороші стосунки з іноземними колегами дають можливість об’єктивно висвітлювати ситуацію для всього світу.
На третьому році війни, коли тема війни не настільки цікава аудиторії, фінансові відділи іноземних медіа дбають про бюджети, тому дуже прискіпливо ставляться і до планування тем, і до самої поїздки. Вони хочуть мати гарантований результат, нікого не влаштовує — немає доступу, сильно стріляють тощо. Матеріали стали глибші, хочуть більше екслюзиву, унікальності, бракує якісних людських історій у репортажах, додає керівник Frontliner.
Небезпека зросла, а що з оплатою?
Разом із тим відвідування зон, де тривають бойові дії, стало небезпечніше, продовжує розмову Андрій. Якщо раніше кінетична небезпека була на нулі, то зараз вона сягає 10 км від лінії фронту. Прилітають бомби, літають дрони. Більшість активності відбувається вночі, а нічні зйомки дуже складні.
Яка ж фінансова винагорода у фіксерів? Тут все індивідуально, розмір оплати залежить від ризиків, обсягу роботи. Зазвичай, за словами співрозмовника, це приблизно кількасот доларів за день. Дрібні іноземні медіа не мають коштів продовжувати висвітлювати війну в Україні в інтенсивному режимі. Для великих медіа — це не є такою проблемою, адже порівняно з витратами на відрядження для своїх співробітників, оплата фіксера не є настільки високою.
Хтось серед фіксерів уже став частиною колективів іноземних ЗМІ, отримавши контракт. Дехто самостійно готує матеріали для цих медіа.
— Я знаю тих, хто виріс із фіксерства до професійних журналістів, фотографів у великих виданнях. Це — дуже хороша школа для саморозвитку. Але якщо ти націлений виключно на фіксорство, це — безвихідь. Це — гарні гроші якийсь період часу, але далі нічого. Тобто ти мусиш вийти кудись — або в написання статей, або зйомку чи фотографування. Ідеально з такою роллю справляється той, хто уже має досвід у медійній справі. Частину часу він щось організовує, іншу — має журналістську зайнятість, партнерства тощо, адже ринок нестабільний, затребуваності в людях, які все організовують та планують матеріали, в українських ЗМІ немає, — підсумовує Єлизавета Ковтун.
Як знайти першого замовника
У одеського редактора та видавця, а тепер ще й фіксера Артема Перфілова — інший досвід фіксерства. Усе почалося в березні 2022-го.
— Я маю 20 років досвіду в журналістиці, працював медіаменеджером, головним редактором в Одесі, Києві. Коли почалася повномасштабна війна, побачив, що колеги пішли у сферу фіксерства, вирішив теж спробувати, щоб і досвід отримати, і побачити, що іноземні медіа думають про ситуацію в нас, як вони це показують. Тоді був бум, багато закордонних видань шукали собі фіксерів. Хоча насправді незрозуміло: як знайти перших. У мене була така ситуація, що я багато працював із громадськими організаціями. У березні до мене звернулася одна знайома, попросила привезти італійських журналістів із молдавського кордону до Одеси. Я погодився. Коли мене спитали, скільки я за це хочу, відповів, що безкоштовно, мовляв, мені цікаво як журналісту. Тоді вони фактично одразу сказали: «А давай будеш нашим фіксером». А давайте! Я не мав ніякого досвіду в тому, але нікого це не стримувало. Так і зародилася перша співпраця. По-суті, 80% мого фіксерства я працював з італійським радіо RAI, але в принципі у фіксера немає жодної причини не співпрацювати з кількома медіа.
Унікальної поради, яка допомогла б новачкові знайти своє перше іноземне медіа для співпраці, немає. Радять шукати серед знайомих, у колі фіксерів та в спеціальних чатах.
На думку Артема, фіксерство загалом має кілька важливих переваг:
— перш за все, це великий обмін даними з глобальними медіа, такий собі апгрейд журналістського досвіду;
— по-друге, це чудова нагода пізнати культурні та ментальні особливості іноземних колег та розповісти про українські;
— ну і наостанок — це прекрасна можливість «прокачати» свій рівень знання англійської та інших мов.
— Можна уявити, що ти журналіст-координатор, який не просто домовляється про інтерв’ю в офісі, а робить це в полі. Ти — як журналіст, перекладач і драйвер — три в одному, — пояснює суть роботи співрозмовник.
Хоча в роботі фіксерів трапляються різні епізоди. Не завжди те, що задумали замовники, вдається реалізувати.
Артем Перфілов ділиться кількома такими історіями.
— На початку 2024-го приїхали фрілансери з Бельгії та Нідерландів, вони хотіли показати, як змінилося культурне життя в Україні із вторгненням росії. Хотіли дослідити традиції і так далі. Кажуть: «А покажи нам, як святкуєте Різдво». Я їм відповідаю, що ми цьогоріч перейшли на Новоюліанський календар. Тож ми вже все відсвяткували кілька тижнів тому. Італійці хотіли знайти рибалок в Одесі. Вони уявляли, що сидять ті як у Корсиці і сумують за морем, бо їх не пускають рибу ловити. Я їм і пояснюю, що нема такого в нас. Досить часто доводиться говорити про те, як це тут, і чому це не так, як вони собі планували. Дехто з іноземних журналістів вірив у фейки, приміром, була одна колега, яка приїхала до нас шукати біолабораторії. Звісно, вона їх не знайшла. Часто доводиться займатися фактчекінгом, бо ще одне завдання фіксера — це турбота про те, щоб ситуація в Україні була подана об’єктивно, без надуманої і неперевіреної інформації.
Ком’юніті фіксерів — це не лише про конкуренцію, а й про взаємодопомогу, є підтримка, обмін контактами. Дуже багато випадковостей у цій діяльності, тож ділити нема чого, наголошує Артем.
Бути хорошим фіксером — це мати гарну репутацію. А далі все працює за принципом «від одного до іншого».
Ринок значно скоротився
— Ввійти в коло фіксерів початківцю реально, але питання в іншому — кількості клієнтів, замовників, яка зараз значно скоротилася, особливо із загостренням ситуації в Ізраїлі. Присутність іноземних медіа в Україні знизилася орієнтовно до 20%. Тому багато тих, котрі займалися фіксерством, уже покинули цю діяльність та займаються нею епізодично, — продовжує Артем. — Направду, мало людей, які вважають це основною зайнятістю. Така робота залежить від глобальних тенденцій. Якщо у твоїй країні щось відбувається, війна чи інші перипетії, до тебе їдуть іноземні журналісти. А якщо є застій, то вони і не їдуть. Дуже складно мати багато клієнтів на цьому ринку.
Коли ми говоримо про фіксерство — важливо розуміти, що це не лише про медіа, це і про документалістів, тих, хто пише книги чи знімає фільми, блогерів, дослідників, гуманітарні місії тощо.
Що потрібно робити тому, хто все ж наважився чи мріє стати фіксером? За порадою Артема Перфілова, спершу важливо чесно відповісти собі, чи справді це те, що вам потрібно і для чого.
— Журналістський бекграунд важливий, і на цьому я виїжджав постійно. Друге — це мова, без англійської ніяк, а якщо ти знаєш ще й інші — це бонус. Є італійські, французькі, фінські медіа, які охоче співпрацюють з тими, хто говорить їх національною мовою. Потрібно мати авто і вміти керувати. Так визначається твоя універсальність та конкурентоспроможність на ринку, — пояснює Артем Перфілов. — Загалом фіксерство — це можливість заробляти більше, але мати суміжну із журналістикою зайнятість. Тому якщо ви таки серйозно задумалися про це, ніколи не пізно почати.
Отже, підсумовуючи, кілька важливих практичних моментів із розмови з колегами:
— Фіксер має бути хорошим менеджером, дипломатом, мати зв’язки.
— Скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина. От ці слова відомого філософа Гете ідеально передають суть фіксерства і конкурентоздатність на ринку.
— Ти повинен мати авто, вміти керувати авто, або, принаймні, у тебе має бути людина, яка має машину і готова виїжджати в зону, щоб працювати.
— Фіксер повинен розбиратися у законодавчих вимогах, які дозволи потрібні, куди писати запити і так далі, аби отримати можливість поїхати туди, куди потрібно.
— Ти повинен розуміти менталітет гостей, аби правильно налаштувати всі процеси.
— Фіксер може заробляти в рази більше, ніж журналісти в Україні, але зараз ситуація змінилася. Доводиться поєднувати з іншою роботою.
— Фіксер повинен вміти переконувати іноземців, як краще показати ситуацію і при цьому бути пильним, щоб тема України була вірно висвітлена за кордоном.
— Коли фіксер дотичний до медійної справи — це бонус!
— Потрапити в лави фіксерів зараз непросто, але все можливо. Питання: де знайти перших замовників? Допомагають особисті контакти, знайомства та спеціальні чати.
