«Без свободи слова немає правди. Без правди немає довіри. А без довіри — немає демократії», — це слова Марії Ресси, лавреатки Нобелівської премії миру, а також лавреатки Golden Pen of Freedom 2018, журналістки, філософині спротиву.
Свобода слова в Україні нині є не просто вибором. Вона підривається хвилями ворожої дезінформації. Її щодня відстоюють українські журналісти й журналістки, для яких робота — це справа честі та водночас — особистого ризику. Про те, як захистити своє право на свободу вираження думок, цими днями розповідає директорка АНРВУ Оксана Бровко у норвезькому Ліллегаммері.
Нагадаємо, що тут 2-3 червня проходить Всесвітній форум свободи вираження (World Expression Forum, WEXFO) під гаслом «Рік спротиву». Цьогорічний захід організатори назвали найважливішим за всю історію, оскільки світ стоїть перед безпрецедентними викликами — тиском на демократію, свободою слова та правом людини на істину.
Більше про саму подію читайте ТУТ: Українські голоси на Всесвітньому форумі свободи вираження WEXFO-2025 у Норвегії
Оксана Бровко — вже не перший рік в оргкомітеті Форуму. На центральній панелі «Світовий порядок свободи вираження під загрозою» Оксана Бровко виступала поруч із такими світовими лідерами думок, як Ірен Хан (ООН) та Еммануель Ганс (засновник Tonafa Institute).
У своїй промові Оксана Бровко розповіла, що означає щодня захищати свободу слова в країні, де триває війна — не на словах, а ціною життя.
«Як захистити своє право на свободу вираження думок, якщо навіть базові потреби — як-от безпека — не гарантуються?» — звернулася до присутніх.
Одним із найсильніших прикладів боротьби за свободу слова сьогодні є боротьба українських регіональних медіа, наголосила вона.
«Ми живемо в умовах численних викликів: ризики для життя, фінансова нестабільність, психологічне виснаження.
В Україні захист свободи слова під час війни — це не теорія. Це щоденна боротьба за виживання. Із 2022 року медійники працюють під прямими загрозами: редакції обстрілюють, журналістів вбивають або викрадають, інфраструктуру знищують.
І все ж відповідь українських медіа — вражаюча. Ми бачимо сотні локальних редакцій, які продовжують працювати після евакуації, втрати редакційних офісів або джерел доходу. Журналісти розслідують воєнні злочини, спростовують російську пропаганду й надають критично важливу інформацію своїм громадам.
Уявіть лише: ви — головний редактор невеликого локального медіа десь на Сумщині. Ваші передплатники евакуювались у безпечніші регіони — тож ви втратили передплату. Ваші місцеві бізнеси — колишні рекламодавці — зачинені або виїхали. Ваша редакція знищена обстрілами.
У вас немає доходу. Але є щоденна потреба боротися з російською пропагандою та фейками. Це — ваша реальність.
Щотижня ви вдягаєте бронежилет і везете свої 2000 екземплярів газети до читачів.
Ви змушені знімати каску, аби не бути поміченим російськими дронами — бо вона може зробити вас мішенню.
Бути журналістом в Україні сьогодні — це бути готовим до катувань і смерті. Як українська журналістка Вікторія Рощина, яка поїхала на окуповану територію, щоб розповісти про тортури, була незаконно увʼязнена, піддана тортурам і врешті жорстоко вбита.
Свобода слова під час війни в Україні — не просто «захищається». Її відстоюють щодня, часто ризикуючи життям. І ця боротьба — форма демократичного спротиву», — таким був виступ Оксани Бровко.
Українські медіа доводять: навіть у найскладніших обставинах журналістика може бути актом опору і водночас надією для майбутнього.
