Практичні поради для журналістів від психологині Марини Діденко.
Медійники одними з перших опиняються в місцях прильотів. Висвітлюючи наше щоденне життя, вони часто спілкуються з людьми в горюванні, з тими, хто втратив рідних, хто зазнав насильства чи був у полоні. Це буває емоційно складно, і в попередньому матеріалі ми розповідали, як підтримати себе у критичній ситуації та в ситуації тривалого стресу, а також як надати першу психологічну допомогу людям, які опинилися поруч.
Нині ми продовжимо розмову із психологинею Мариною Діденко й торкнемося іншого важливого аспекту: як будувати чутливе спілкування й не нашкодити в розмові.
Важливо: для роботи з людьми, що зазнали насильства, зокрема сексуалізованого, або були в полоні, журналістам варто пройти спеціальне навчання, як писати на сенситивні теми. Однак сьогодні ми пропонуємо загальні поради. Вони покликані підвищити обізнаність медійників і ширшого кола читачів з основами чутливої комунікації.
Як будувати спілкування з людьми, що переживають втрату
Розмова з тими, хто втратив рідних, — це емоційно складний процес, каже Марина Діденко. Журналістам потрібно не лише підтримати людину, а й професійно виконати свою роботу і самим залишитися в ресурсі.
В контексті підготовки матеріалу і спілкування з рідними важливо підготуватись до цього процесу. Не питайте ту інформацію, яка вам відома, прочитайте рекомендації по спілкуванню з людьми в горюванні. Ось кілька важливих аспектів:
· Не ставте провокативних чи надто особистих питань, особливо «Як ви себе почуваєте?» — у момент гострої втрати людина часто не знає, що вона відчуває.
· Не питайте про деталі смерті. Це може відкрити або посилити шокову реакцію.
· Не говоріть фраз типу:
– «Він/вона тепер у кращому світі»,
– «Все буде добре»,
– «Тримайтесь», — ці слова знецінюють біль.
Що можна і важливо робити
· Запитайте дозвіл на розмову.
«Чи можете/хочете зараз говорити?» — це перший акт поваги.
· Поясніть свою роль.
«Я журналіст(ка), хочу дуже обережно й делікатно дізнатись про вашу історію — якщо ви будете готові».
· Говоріть повільно, спокійно, м’яко.
Нам важливо бути не тільки професіоналами, а й людьми.
· Назвіть втрату прямо, але з повагою.
«Я знаю, що ви втратили близьку людину…» — замість обтічного «ця ситуація».
· Дайте людині вибір.
«Ви можете припинити розмову в будь-який момент».
· Слухайте більше, ніж говорите.
Навіть коротке мовчання поруч — це підтримка.
Фрази, які варто говорити, коли людина переживає втрату
· Я неймовірно співчуваю вам у вашій втраті. Я готовий/готова слухати і допомагати вам, якщо ви будете готові розмовляти.
· Не знаю, що вам сказати…
· Ви маєте право так почуватись / думати.
· Дозвольте собі почуватися так, як ви почуваєтеся. Горе — це складна емоція, і ви маєте право на свої почуття і реакції.
· Не поспішайте…
· Немає правильного або неправильного способу переживати горе.
· Ваш гнів передає те, що ви зараз відчуваєте.
· Можете плакати, це допоможе звільнити сум, який є всередині.
· Не забувайте, що ви не самі. Є багато ресурсів і підтримки, на які ви можете розраховувати, якщо ви бажаєте отримати додаткову допомогу. Якщо захочете, я допоможу знайти інформацію.
· Я знаю, що ні слова, ні щось іще не можуть повністю затамувати ваш біль, але я тут, щоб послухати, якщо ви відчуваєте потребу поділитися своїми емоціями.
· Не хвилюйся про те, як ви «повинні почуватися». Кожен проходить через біль і втрату по-своєму, і це абсолютно природно.
· Не поспішайте, дайте собі час і простір для власного процесу трауру.
Головне — бути щирими, — каже Марина Діденко. Якщо чогось не знаєте, так і кажіть. Якщо щось відчуваєте, теж проговорюйте це, але не драматизуйте занадто, щоб не притягувати увагу на себе.
Готуючи емоційно важкі матеріали, обов’язково потурбуйтеся про себе і наповнення своїх ресурсів. Майте свої ритуали переключення і відновлення.
Читайте також: Як журналістам підтримати себе й інших у критичній ситуації
При розмові з людьми, які пережили сексуалізоване насильство чи полон
Розмова з людиною, яка пережила сексуалізоване насильство або полон, — завжди надзвичайно вразлива. Навіть сам факт запитання може викликати повторну травматизацію. Важливо діяти з максимальним тактом, повагою і усвідомленням сили свого впливу як журналіста/журналістки.
Якщо ви готуєте матеріал на ці теми, чітко визначтеся з метою матеріалу, чи це справді потрібно. Кому і для чого це може принести користь. Це можна проговорювати з героями матеріалу, але важливо залишати за ними право відмовитися в будь-який момент, навіть коли матеріал буде готовий.
Ключові принципи
- Безпека і згода. Завжди запитуйте, чи людина хоче говорити, і підкресліть, що вона може припинити розмову будь-якої миті.
- Довіра і конфіденційність. Уникайте публічних чи шумних місць, поясніть, як буде використана інформація.
- Не примушуйте до подробиць. Не наполягайте на деталях подій — навіть якщо людина говорить, важливо не підштовхувати її до надмірного розкриття.
- Повага до меж. Уникайте оцінювань, порад, заперечення емоцій. Не шукайте сенсацій.
- Простота і ясність мови. Говоріть повільно, добирайте слова, не використовуйте професійного чи юридичного жаргону.
- Звертайте увагу на реакції. Якщо людина виглядає пригніченою, збудженою, плутається в думках або виглядає «відсторонено» — запропонуйте паузу або завершення.
Що варто сказати
«Це важка тема. Ви самі вирішуєте, чи хочете про це говорити. Якщо щось буде занадто складним, ми можемо зупинитися в будь-який момент».
Куди скеровувати по допомогу
Журналіст — не психолог і не рятувальник, але він може стати містком до допомоги. Якщо в розмові людина прямо каже, що їй важко, або запитує: «А куди звернутись?» — важливо не залишити це без відповіді.
У деяких випадках люди можуть не просити про допомогу, але виглядати дезорієнтованими, пригніченими, говорити про втрату сенсу, самозвинувачення, небажання жити — це сигнали, що людині варто поговорити з фахівцем.
Можна сказати, наприклад: «Я не психолог (або не фахівець з даного питання), але якщо ви захочете — можу дати контакт служби, яка надає безкоштовну підтримку. Ви самі вирішите, чи звертатись, я просто залишу вам цю інформацію — раптом стане в пригоді».
Міністерство охорони здоров’я пропонує цілу низку служб підтримки для цивільних, ветеранів, ВПО, дітей та підлітків. Консультації надаються анонімно, конфіденційно й безоплатно.
Також поради щодо самопідтримки або допомоги близьким можна знайти в Аптечці психологічної самодопомоги, створеної в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» — ініціативи першої леді Олени Зеленської.
***
Нагадаємо, АНРВУ також регулярно проводить безпекові тренінги для медійників та пропонує програму страхування. Репортаж із недавнього такого тренінгу читайте тут. Деталі щодо страхування дивіться на сторінці Міжнародного Фонду Страхування Журналістів.
