Освіта є основою суспільного розвитку, і будь-які труднощі в її організації мають прямий вплив на майбутнє країни. Саме тому висвітлення освітніх питань у медіа є особливо важливим. Актуальні проблеми, такі як енергозабезпечення шкіл, умови навчання під час криз, забезпечення безпеки дітей і викладачів, потребують комплексного підходу й прозорого інформування суспільства.
Що важливо знати, аби висвітлювати не лише факти, а й сприяти пошуку рішень, створювати діалог між владою, освітянами, батьками та громадськими організаціями? У цьому розбиралися під час воркшопу, який організували Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» спільно із «Новою українською школою».
Спікерами були Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики, та Іванна Кобернік, співзасновниця громадських організацій «Батьківський контроль» та «Смарт освіта». Далі подаємо роз’яснення та рекомендації.
А що з генераторами?
Як вони розповідають, у багатьох школах України відбувається навчання у дві зміни, бо не вистачає місць в укритті. Школи не належать до об’єктів критичної інфраструктури, тому їх відключають на загальних підставах. У тих умовах дефіциту електроенергії 12 00 шкіл не можна забезпечити сталим енергопостачанням. Відповідальність за матеріальний стан шкіл несуть засновники, а це — місцева територіальна громада. Тобто вони відповідають за те, щоб освітні заклади були забезпечені живленням. Про це мають пам’ятати журналісти, коли намагаються розібратися у цих питаннях.
Наявність генератора не означає наявність світла
Наявність же генераторів зовсім не означає, що освітній заклад буде забезпечений усім необхідним. Досить часто журналісти зупиняються на тому, що в школі нібито є генератор, отже, усе добре. А потім виникає здивування: чому ж батьки ходять з ліхтариками чи лампами. Як ми з’ясували, багато шкіл мають генератори для забезпечення роботи пунктів незламності, тобто заклади не використовують їх для освітнього процесу. Багато з них — дуже малої потужності, а споживання шкіл набагато більше. Тобто жодним чином наявність генератора не забезпечує можливості навчання. До слова, у маленьких громадах ситуація набагато краща, ніж у столиці та інших великих містах.
За даними МОН, отриманими за зверненням медіа «Нова українська школа», на підконтрольній Україні території функціонує 12 061 школа державної та комунальної форми власності. З них трохи більше ніж 10 тисяч працюють в очному чи змішаному форматах.
- 842 школи (7 %) повідомили, що на них не впливають стабілізаційні відключення (ймовірно, тому що вони заживлені від ліній критичної інфраструктури).
- Майже 8 тисяч шкіл мають генератори. Але, якщо подивитися на потужність цих генераторів, то зʼясуємо, що в переважній більшості це не більше ніж 5 кВт, тобто можна заживити або невелику школу за умов зробленої енергозбережувальної домашньої роботи (як у випадку Стрийської школи Сергія Запісова), або лише критичні потреби великої – освітлення в укритті, вентиляцію, розетки, можливо, критично важливу каналізаційну помпу.
- Є в статистиці й непряма відповідь на те, чому під час нашого опитування батьків у спільноті «Батьки S0S» було так багато розпачливих коментарів про нерозвʼязаність проблеми відключень світла в київських школах – у столиці лише 41 % шкіл повідомили, що мають генератори. Менший рівень забезпеченості – 35 % – лише в Закарпатській області. Показовим також є факт, що 46 % київських та 54 % закарпатських шкіл не надали інформації. І це два найбільші показники по країні з великим відривом.
Міністерство освіти і науки розробило критерії, за якими школи могли потрапити до списку отримувачів цієї допомоги, і які лягли в основу відповідної Постанови уряду. «Робоча група виділила три категорії», – розповідає заступниця міністра освіти й науки Надія Кузьмичова. – Це заклади з прифронтових і прикордонних територій, які працюють в очному чи змішаному форматі, мають не менше 200 дітей і мають укриття. Друга категорія – заклади з інших областей, які навчають в очному чи змішаному форматі, мають укриття та навчають щонайменше 50 дітей-ВПО. І третя категорія – заклади, які єдині у своїй громаді працюють в очному чи змішаному форматі.
Досліджена картина демонструє – проходження зими школами України в умовах російського енерготерору можливе лише за обʼєднання зусиль місцевої та центральної влади, директорів, батьків і системної роботи з донорами.
Школам бракує знань і підтримки, як правильно працювати з обладнанням. Без пояснень і залучення фахівців вони бояться застосовувати пожежонебезпечне обладнання. І їх можна зрозуміти.
Які є інші рішення?
До того ж генератори, про які так багато говорять, далеко не найкраще рішення для забезпечення енергетичної безпеки шкіл в умовах відключень. Вони не лише пожежонебезпечні, а й потребують спеціальних підключень, уважного догляду й регулярної профілактики. Їхні викиди шкідливі для здоровʼя, а пальне, яке потрібно закуповувати, – дороге і (якщо дотримуватись усіх норм пожежної безпеки) не має зберігатися в школах, про що постійно попереджає ДСНС.
Є інші рішення – більш стійкі й екологічні. Наприклад, сонячні панелі з акумуляторами чи окремі накопичувачі електроенергії. Вартість останніх співмірна з генераторами аналогічної потужності, але чомусь їх поки практично не закуповують для шкіл. Зокрема, згідно з даними МОН, в Україні є лише 38 шкіл, на яких встановлені сонячні панелі із середньою потужністю 24,7 кВт. У 15 закладах додатково до сонячних панелей є акумулятори. Водночас 396 шкіл повідомили, що мають накопичувачі електроенергії, але не мають сонячних панелей. Середня місткість наявних у цих закладах акумуляторів – 10 кВт-год.
Що важливо для журналістів
Що з цього потрібно знати журналістам, аби писати експертно на освітні теми?
Перш за все, потрібно розібратися, якої потужності генератор та яка потужність споживання закладу. По-друге, кухня є найбільш енергозатратною зоною, тому важливо розібратися з цим детальніше. Ну, і по-третє, аналізуючи таке освітнє питання, варто зважати на те, як питання енергозабезпечення можуть вирішувати разом місцева влада, донори та сам заклад.
Оскільки енергетична криза в Україні не на один рік, то й енергонезалежність шкіл буде важливою потребою і в наступні роки.
За посиланнями нижче можна розібратися, які є програми МОН та ЮНІСЕФ для енергобезпеки. Також є проєкт «Сонячні школи», це унікальна можливість поставити сонячні акумуляторні батареї й таким чином бути більш автономними.
Особливо важливо, щоб медіа не обмежувалися констатацією фактів, а аналізували проблеми, наводили експертні думки, порівнювали різні підходи й вказували на успішні приклади. Це сприятиме конструктивному розв’язанню питань і допоможе створити умови для сталого розвитку освіти навіть у складних обставинах, наголошують експерти.
Детальне висвітлення таких тем, як функціонування шкіл під час енергетичної кризи, може стимулювати впровадження більш стійких рішень — від залучення донорів до впровадження новітніх технологій. Таким чином, якісна журналістика стає інструментом позитивних змін у суспільстві.
