Редакція «Південної зорі» працює в Нікополі — місті, яке щодня живе під обстрілами та атаками дронів. Керівниця видання Інна Швидка розповідає про безпеку, командну підтримку та етичні виклики журналістики у війні.
З липня 2022 року Нікополь перебуває під постійними артобстрілами та атаками дронів. У таких умовах працює невелика редакція газети «Південна зоря». Ми поговорили з Інною Швидкою про щоденні виклики, участь у програмах підтримки і про те, що допомагає залишатися журналістом навіть у прифронтовій реальності.
«Слухати небо постійно»
— Інно, ви працюєте там, де небезпека завжди поруч. Як це змінює ваш спосіб роботи?
— Нікополь офіційно має статус «Місто-Герой». Ворог від нас на відстані близько 5 кілометрів — на протилежному березі Дніпра (колись Каховського водосховища). З липня 2022 року ми працюємо на території, яка регулярно, по кілька разів на добу, обстрілюється артилерією рашистів чи атакується дронами, найчастіше — FPV-дронами. Загроза обстрілів чи атак дронами-комікадзе — це вже наша реальність, у якій ми живемо.
Небезпека, каже Інна, суттєво вплинула на здатність зосереджуватися:
— Через навантаження на нервову систему та майже суцільний стрес стало значно складніше зосереджуватися на виконанні інтелектуальної роботи. Але з часом, за ці майже чотири роки постійного перебування на прифронтовій території під загрозою атак та обстрілів, тіло та психіка адаптувалися до навантажень та нових умов. Ми навчилися доволі ефективно працювати і в таких реаліях воєнного сьогодення.
— Що для вас означає щоденна перевірка безпеки? Які речі ви контролюєте першими?
— Тема безпеки для Нікополя дуже важлива весь час. У нас повідомлення про небезпеку лунають дуже часто. І в додатках теж. Багато хто має додатки, де можна подивитися, в якому напрямку зараз летить дрон. Чи існує загроза артобстрілу (а вона майже завжди існує). Це дозволяє коригувати маршрут пересування містом у відносно безпечнішому режимі.
— Чи маєте власні «сигнали» — коли варто продовжувати роботу, а коли зробити паузу?
— Якщо кожного разу, коли існує загроза атаки дронами-комікадзе чи артобстрілу, ховатися в укритті, то жити, працювати не буде коли. Такі в нас реалії. Але за ці роки ми всі вже навчилися відрізняти на звук, що це було: дрон, снаряд чи щось інше. Трошки знаємо підлу тактику ворога: якщо кудись прилетіло, то велика загроза, що скоро знов туди прилетить (рашисти так спеціально роблять, щоб потрапляли під обстріл бригади «швидкої допомоги», ДСНС-ники, поліція тощо). Жителі Нікопольщини обмінюються інформацією, що нового з’явилося в тактиці ворога. Це буває справді корисно.
Якщо кожного разу, коли існує загроза атаки дронами-комікадзе чи артобстрілу, ховатися в укритті, то жити, працювати не буде коли. Такі в нас реалії.
— Які правила чи звички допомагають вам зменшити ризики під час виїздів? Чи брали ви участь у програмах або проєктах із безпеки, які реально допомогли?
— Так, я брала участь у деяких заходах НСЖУ. Дуже корисним є спілкування з військовими чи співробітниками різних служб, що займаються подоланням наслідків обстрілів. У нас ідеться не про виїзди: ми живемо та працюємо на прифронтовій території. Правда, є така, куди не пускають, — прибережна смуга, практично нуль, як на фронті. Прилетіти може будь-коли й будь-куди.
Важлива навичка від військових: під час перебування на вулиці треба слухати небо, слухати постійно! Слухати, щоби вчасно почути дрон чи снаряд і встигнути щось зробити для свого порятунку (сховатися в укритті, за парканом, стіною, зайти в будівлю, навіть просто впасти на землю та прикрити голову руками тощо).
«Та слава Богу, що всі живі»
Для «Південної зорі» участь у нашій Програмі екстреної підтримки регіональних медіа стала можливістю відновити друк у прифронтовому місті. Інна підкреслює, що це перший досвід співпраці з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», і він має велике значення для редакції.
— У тих складних умовах, в яких зараз доводиться працювати, Програма екстреної підтримки для нас дуже важлива. Сьогодні ми отримали перший транш. Завтра (розмова відбувалася 4 березня. — Ред.) виходить перший випуск газети «Південна зоря», виданий завдяки цій підтримці. Загалом у межах проєкту заплановано видати 24 номери газети.
Інна додає, що газета стала для них також простором підтримки читачів: ще на початку війни вони публікували вправи для відновлення після стресу.
Найважливіше, на мій погляд, — сконцентруватися на диханні і привести його в керований ритм, у норму. Також важливо спрямувати увагу на тіло і простір навколо. Знайти ті ж 5 зелених чи червоних речей, відчути, який на дотик якийсь предмет тощо.
— Це допомагає справлятися з відчуттям тривоги чи небезпеки. Чи маєте свої способи психологічної підтримки?
— Особисто мені дуже допомагає філософський підхід. Щось на кшталт: ніхто не знає свого часу, коли доведеться піти в інші світи, це може статися і у воєнних умовах, і в мирних, але піти треба гідно. Як каже багато хто з військових, на війні атеїстів не буває. Як на мене, так воно і є.
Інна каже, що в редакції працює двоє людей, це весь трудовий колектив. Але поруч є близькі люди, які також допомагають. За роки війни вони пережили чимало: приміщення редакції двічі постраждало від обстрілів, домівки членів колективу теж, а одного разу дрон гнався за машиною під час доставки газети.
— Ми всі доволі стримані в емоціях. Просто розповідаємо, що трапилося. Поділимося інформацією, посидимо… Потім кажемо: «Та слава Богу, що всі живі і все хоч так минулося!». І робимо те, що маємо.
Іноді журналістам доводиться відмовлятися від публікації певних даних, каже Інна. Це питання безпеки: навіть невинна інформація може стати підказкою для ворога.
— Дитсадки, школи в Нікопольському районі багато волонтерять, шиють одяг для військових, плетуть маскувальні сітки тощо. Чудові люди! Писала про них, але фото не ставила — так і лежать в архіві до кращих часів — і назву точну, адресу не називала. Бо ворог читає наші медіа, і варто написати — вже дуже скоро саме туди і прилітає.
Найважчими темами для висвітлення залишаються матеріали про загибель людей.
— Дуже багато в цьому болю та сліз, — каже Інна.
Насамкінець ми запитали, в чому для Інни полягає гідність у роботі журналіста в умовах війни.
— Треба поважати себе, колег і своїх читачів. Бути чесними. Перш за все з собою. Не йти на компроміси із совістю. Дотримуватися професійної етики та законів. Робити так, як це піде на користь Україні та українцям. В силу свого бачення та свого професійного рівня. Просто чесно робити свою справу.
Подбайте про свою безпеку
Колеги, нагадуємо: журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується АНРВУ в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Ця публікація продовжує серію розмов із медійниками та медійницями, які працюють у прифронтових і прикордонних регіонах. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко та Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною та Наталією Криворучко.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів», організований Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative.
