Як це — бути голосом війни, якому довіряють? Відвідувати небезпечні території, щоб показати правду про те, що відбувається, часто ризикуючи власним життям? Це історія про журналістку, для котрої важливо фіксувати свідчення з перших вуст там, де загрози стали частиною щоденної реальності.
Знайомтесь, героїня цієї історії — Діана Буцко, журналістка hromadske. До речі, вона входить до переліку журналістів, яким найбільше довіряють українці за дослідженнями Інституту масової інформації. Діана працює в команді з 22-річним оператором Владиславом Сафроновим, про якого ми нещодавно розповідали. Обоє користуються програмою страхування журналістів від Міжнародного фонду страхування журналістів, ініціативу реалізує АНРВУ спільно з партнерами.
Перший чорновик історії
У журналістиці Діана з 2017 року. За цей час вона працювала в різних форматах — від стрічки новин і радіо до текстової журналістики й відео. Саме в hromadske, зізнається журналістка, вона знайшла простір для роботи з живими свідченнями історії.
— Кажуть, що журналістика — перший чорновик історії, а ми пишемо його так, як відчувають і переживають учасники цих історичних подій, коли емоції й думки найвиразніші. Ми їдемо до оборонців, які захищають Україну на передових рубежах, до місцевих жителів, які щойно пережили окупацію, до партизанів, які не дають спокійно спати росіянам, — так відгукується про свою роботу.
У журналістиці Діана з 2015 року. Працювала з різними формами й медіа: стрічка новин на сайті, радіо, текстова журналістика і тепер — віде. До речі, окрім журналістської освіти, наша героїня має диплом магістра з політичних наук Південноіллінойського університету. Цей бекграунд, мабуть, і сформував її особливий підхід до тем політики та війни — аналітичний, структурований, із розумінням глибинних процесів. Зрештою, рекомендуємо вам подивитися сюжети журналістки та пройнятися глибиною створених історій.
До висвітлення повномасштабної війни Діана долучилася влітку 2022 року, почавши працювати у hromadske. Основним фокусом її роботи стали прифронтові регіони — насамперед Донеччина, а також Херсон, Куп’янськ, Добропілля тощо.
— Ми працюємо з військовими, показуємо ситуацію на різних напрямках і гуманітарну ситуацію у прифронтових містах — там, де стає вже дуже небезпечно, — каже співрозмовниця.
Постійна робота в полі ризику
Змінилася не лише географія візитів журналістів, а й характер ризиків. Приміром, якщо раніше загроза була пов’язана передусім з артилерією, то нині, за словами журналістки, головна небезпека — дрони.
— Вони дуже ускладнили нашу роботу. Зараз майже не їздимо на позиції піхоти. Більше працюємо зі штабів, показуємо поле бою, але все рідше дістаємося самого поля бою. Через дрони стало складно взагалі дістатися близько до лінії фронту. Український піхотинець поступово зникає з інформаційного поля. Хоча саме він несе найбільшу відповідальність і ризики, ми майже його не бачимо. І це мій особистий біль, — наголошує Діана.
Робота на прифронтових територіях змінилася. І військові, і цивільні, і журналісти постійно змушені пристосовуватися до нових викликів.
— Для прикладу — Херсон — простір постійної загрози. Живемо в такі часи, коли світлофори стають антидроновими. Траси й ключові дороги затягнуті сітками, працює контроль під’їздів, а військові оперативно реагують на всі небезпеки. Це дозволяє не допустити масового знищення цивільного транспорту на трасі Миколаїв—Херсон, — продовжує журналістка.
Разом із оператором Владиславом вони їздять на фронт, разом проходять небезпечні ділянки й разом повертаються — з відео, історіями людей та справжнім досвідом, який добре зрозуміють ті, хто живе близько до лінії зіткнення.
Схід, Південь, Північ — бували всюди. Та останні пів року виїзди доводиться скорочувати — через ворожі «сафарі» не лише на цивільних, а й на журналістів.
— Складно сказати, де працювати найнебезпечніше. Ми, мабуть, були останніми журналістами, яким вдалося заїхати у Куп’янськ — хоча й на околиці. Під час виїзду з міста дивом уникли зіткнення з дроном, що чатував на дорозі під сітками. Йде боротьба за кожен будинок, за кожен підвал, — каже журналістка.
Свідчити, щоб не дати зникнути з поля зору
Під час роботи Діана та її колега Владислав, як і решта членів команди, мають страхування від Міжнародного фонду страхування. І це дуже важливо, наголошує співрозмовниця.
— Страхування для журналіста — це як бронежилет, як турнікет, без яких я не раджу їхати на небезпечні території. Бо кожен виїзд є небезпечним. Бо всюди, куди ти їдеш на відстань менш як двадцять кілометрів, ти точно зустрінеш дрон — це дуже страшно. І в кожен такий момент твоє серце стискається, з’являється адреналін. А ти, попри все, намагаєшся сконцентруватися, щоб працювати. Саме завдяки відчуттю захисту тобі легше морально переключитися на роботу, — каже Діана. — Ми разом з оператором постійно проходимо безпекові тренінги, вчимося, як протидіяти дроновим загрозам. Втім, з’являється дуже багато нових викликів. І ми повинні наперед планувати, як нам діяти, якщо, приміром, зустрінемося з російськими піхотинцями десь у тилу. Тобто загрози постійно є, вони змінюються, і ми маємо думати, як їм протистояти, мати план дій.
На жаль, тема «сірої зони» є складною, і вона розширюється. Ця територія не лише там, де тривають активні бої. Дроновий терор поширюється у містах, де лінія фронту може не змінюватися роками, але війна щодня приходить до цивільних. Працювати тут надзвичайно складно. Усюди, куди дістають росіяни, вони перетворюють нашу землю на випалену.
Саме тому для Діани журналістика є не лише професією, а й особистою відповідальністю — фіксувати реальність, яку легко втратити з поля зору.
І вона вдячна своїй команді hromadske за те, що разом вони залишаються голосом тих, хто творить історію.
Попри втому, страх і постійні небезпеки, Діана Буцко та її колега Владислав Сафронов продовжують працювати, розуміючи цінність кожного знятого кадру. Їхні знімки та відео стають доказами, історією та пам’яттю. А надійний захист і підтримка — передумова того, щоб журналісти могли продовжувати працювати.
Читайте також: Дрони, сафарі на журналістів та втрати колег: війна очима фронтового відеографа
***
Нагадаємо, що проєкт МФСЖ реалізує Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» разом із партнерами. Ініціатива є частиною програми «Голоси України» Voices of Ukraine, яку координує Європейський центр свободи преси та медіа European Centre for Press and Media Freedom ECPMF. «Голоси України» (Voices of Ukraine) реалізується в межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office).
