Команда «Локатор-Медіа» вийшла з окупованого Бердянська й сьогодні працює в Запоріжжі. Ми говоримо з керівницею медіа Наталією Криворучко про дисципліну, психологічну витривалість і гідність журналіста у війні.
«Локатор-Медіа» — незалежне видання про суспільно-політичне життя Запорізької області, яке продовжує фіксувати події на тимчасово окупованих територіях. Ми говоримо з Наталією Криворучко про дисципліну, психологічну витривалість і гідність журналіста у війні.
«Відкласти на завтра може не вийти»
90% команди «Локатор-Медіа» виїхали з тимчасово окупованих територій Запорізької області, розповідає Наталія. Вони не були вдома вже майже чотири роки. Попри втрату доступу до родинної пам’яті, друзів і звичних місць, редакція продовжує працювати — у прифронтовому Запоріжжі, під постійними тривогами й відключеннями світла.
У редакції працює шість постійних співробітників (і ще чотири залучених фахівці). «Локатор-Медіа» — це ще й медійна громадська організація, яка проводить виставки, просвітницькі заходи та співпрацює з закордонними редакціями.
— Нещодавно я була в Києві, — розповідає Наталія, — працювала годин п’ять на мінус четвертому поверсі готелю, бо був дуже потужний обстріл. Перше, що винесла з номера, був робочий ноут. Звісно, після такої ночі почуваєшся розбитою, але що робити? Або безпека, або ігнорування ризиків.
Дисципліна формує новий ритм, характерний у ці дні, напевно, для всіх українців: працювати доводиться тоді, коли є можливість, бо «відкласти на завтра може не вийти».
Кожен день редакції починається з переклички — зв’язок із головним редактором Олександром Пилипенком, який служить у ЗСУ, та з командою в Запоріжжі.
— Це база. Мобільні мають бути заряджені, ноутбуки — також. У нас є потужні павербанки, ліхтарики, екофло. На першому місці — перевірка особистої безпеки; на другому — перевірка техніки.
Частина колективу пройшла тренінги з домедичної допомоги, а в редакції розроблені політики щодо піклування про себе та екстреної евакуації.
Команда й відновлення
Редакція не виїжджає в небезпечні громади, але, як і більшість українців, працює в умовах відсутності світла, цілодобових повітряних тривог, обстрілів.
— Розуміння того, що ти не один, що ти член команди, — усе це тримає нас купи, — розповідає Наталія.
Для журналістів передбачені вихідні й лікарняні, але керівництво працює понаднормово.
— Іноді, незважаючи на втому чи вигорання, продовжуємо працювати. Це неправильно, але брак кадрів змушує.
З початком повномасштабного вторгнення й окупацією рідного міста ресурс для відновлення значно скоротився. Якщо раніше можна було зібратися біля моря, каже Наталія, то тепер — лише короткі паузи чи особисті «ритуали».
—Іноді після тяжкої розмови хочеться зробити паузу. Головний редактор до мобілізації ходив грати на ударних, я люблю ходити до театру, інші журналісти приділяють більше часу дітям.
«Молодь в окупації» і щоденний моральний виклик
Найскладніша в роботі тема — окупація.
— Кожного дня ми фіксуємо всі події на ТОТ, розуміючи, що все це відбувається в нашому рідному місті. Це щоденний моральний виклик.
Контент «Локатора» — переважно тексти. Але зараз редакція почала активно працювати з відеоконтентом.
— Традиційно ми працювали з темами антикорупційних розслідувань, моніторингу та контролю влади, у виборчий період активно висвітлювали теми використання партійних фінансів. З початком повномасштабного вторгнення та окупації нашої області вже на 75% ми не могли не зосередитися на питаннях тимчасово окупованої території Запорізької області.
Майже 50% контенту редакції нині присвячено подіям на тимчасово окупованих територіях. Серед тем — колабораційна діяльність, політизація та мілітаризація дітей, екоцид. Окремий напрям — висвітлення випадків ув’язнення цивільних: іноді вдається встановити імена та прізвища, що стає великим стресом для їхніх родин.
Іноді доводиться змінювати формат матеріалів через етичні міркування:
— У нас був проєкт «Молодь в окупації». Одна з учасниць відмовила у публікації свого відеоінтерв’ю. Тож довелося повністю трансформувати матеріал, переводити його в текстовий формат, прибирати фото.
Окремо варто згадати базу «Vороги Zапоріжжя», як каже Наталя, першу і єдину регіональну базу колаборантів та окупантів. Там уже понад 700 профайлів із доказами співпраці з Росією. Видання пише відкрито, не анонімно, усвідомлюючи всі ризики.
Насамкінець розмови ми спитали про гідність у журналістській професії.
— Гідність в роботі журналіста під час війни — це дотримання стандартів та кодексу етики, саморегуляція та людяність. Ми маємо розуміти, що людина — на першому місці, а вже потім — охоплення та репости.
Подбайте про свою безпеку
Колеги, нагадуємо: журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується АНРВУ в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
***
Ця публікація продовжує серію розмов із медійниками та медійницями, які працюють у прифронтових і прикордонних регіонах. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко та Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко та Ольгою й Сергієм Сидоровими.
Нагадаємо, проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів», організований Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative.
