У сучасному інформаційному середовищі, де штучний інтелект щодня змінює правила гри, фактчекінг стає ключовим інструментом саморегуляції. Про виклики та практики верифікації у Фінляндії розповіла Jenny Virtanen, керівниця відділу цифрових даних YLE.
Jenny Virtanen має багатий досвід роботи у фінських медіа: від висвітлення місцевих новин та економіки до посади брюссельської кореспондентки найбільшої газети Helsingin Sanomat. Сьогодні вона очолює відділ цифрових даних в YLE — суспільному мовнику, який існує вже понад сто років і залишається незалежним від політичного впливу та комерційної реклами.
Висока довіра до медіа у Фінляндії зобов’язує редакції до особливої ретельності. Саме тому минулого року в YLE створили окрему команду верифікації, яка працює з відкритими даними, геолокацією, супутниковими знімками, Big Data та соціальними мережами. Її сила — у поєднанні журналістського й технічного досвіду.
Виклики ери штучного інтелекту
Зображення і відео завжди були полем для маніпуляцій, але з появою ШІ масштаби зросли неймовірно. Дженні наголосила, що понад 20% відео, які рекомендує ютуб, уже створені штучним інтелектом, і навіть професійні журналісти можуть випадково поширити їх, не усвідомлюючи цього. Це стосується не лише відео, а й аудіо, фото та навіть 3D-контенту.
Журналісти мають шукати оригінальні джерела, мислити критично, звертатися до експертів і використовувати різні інструменти.
Звісно, існують базові візуальні підказки, які допомагають розпізнати зображення, створені штучним інтелектом.
Базові візуальні підказки, щоб розпізнати ШІ-зображення:
- викривлені пропорції,
- розмитий або нечіткий фон,
- нелогічний чи нерозбірливий текст,
- постаті, що тануть у натовпі,
- відсутність тіней чи відображень,
- неправильна кількість пальців,
- розриви у візерунках,
- предмети, що з’являються нізвідки у відео
Вони допомагають, однак не гарантують точності.
Тож фактчекінг тепер стає завданням не тільки спеціальних команд. Кожен журналіст має володіти базовими навичками перевірки, адже цінність сучасної журналістики полягає не тільки й не стільки у зборі інформації, як у визначенні її автентичності. Брехня в соціальних мережах поширюється миттєво, тому перевірка має відбуватися до публікації.
Приклади дезінформації та робота з авдиторією
Дженні навела низку прикладів. Під час шторму Меліса у 2023 році редакція YLE виявила одразу кілька типових фейків: старі відео, які видавалися за нові, кадри з інших катастроф, що подавалися як актуальні, а також згенеровані ШІ ролики. Усі вони могли створити хибне уявлення про масштаби події.
Юлія Котляр, редакторка видання «Одеське життя», розповіла про випадок в Одесі, коли в соцмережах масово поширювали атмосферні фото блекауту, створені ШІ. Одесити одразу бачили, що це неправда, бо архітектура й точки зйомки не відповідали реальності, але багатьом користувачам було «все одно» — вони перепощували контент, бо він їм подобався. Така байдужість суспільства ускладнює роботу журналістів. Знання місцевих ландшафтів та особливостей стають критично важливими для верифікації, адже іноземним редакціям складніше розпізнати фейки без контексту.
Дженні навела також приклад, коли в іранських медіа поширювалися модифіковані зображення, що мали виглядати як реальні фото корабля. Насправді ці кадри були змінені за допомогою ШІ: деталі судна не відповідали дійсності, тіні та відображення були неприродними. Редакція YLE створила спеціальні візуальні розділи, де підкреслювала ці невідповідності й пояснювала авдиторії, чому ці фото не є справжніми. Такий підхід дозволяв ще й навчати глядачів критично оцінювати візуальний контент, що поширюється у пропагандистських цілях.
Ще один випадок — «позитивні» фейки про Фінляндію. Мережі в Індії та Пакистані створювали красиві фото й відео, які поширювалися у фейсбуку. Це була бізнес-стратегія: платформа винагороджувала за контент, що швидко набирає популярність, навіть якщо він не має нічого спільного з реальністю.
YLE також відстежує пропаганду в соцмережах: від кампаній, що впливають на голосування на «Євробаченні», до маніпуляцій у конфліктних новинах. Особливу увагу приділяють темам, які можуть вплинути на безпеку — адже одне невірне зображення у воєнному контексті здатне спричинити паніку.
Алгоритми соцмереж і роль ШІ у дослідженнях
Сила соціальних платформ величезна, а їхні алгоритми залишаються закритими. На прикладі з тіктоку бачимо небезпечну динаміку: 13-річна дівчинка спершу бачила нейтральний контент, але алгоритми поступово підсовували їй дедалі більш депресивні відео. Бачимо, як швидко платформа може змінити інформаційне середовище користувача.
Тренд «skinny talk» — просування надмірної худоби — викликав серйозні дискусії у Скандинавії. Політики обговорюють можливість заборони соцмереж для дітей до 15 років, адже вплив такого контенту на психіку підлітків може бути руйнівним.
Водночас ШІ може бути й корисним: створені журналістами персонажі у Tinder показали, що платформа формує різні інформаційні «світи» для чоловіків і жінок. Це дозволило дослідити алгоритми, які зазвичай залишаються закритими для аналізу.
Або ось інший приклад, із супутниковими знімками: як редакція відстежуває військову активність Росії біля фінського кордону. Зокрема, у 2025 році було зафіксовано перехід вагнерівця через ліс у Фінляндію. Такі дослідження поєднують геолокацію, відкриті джерела та супутникові дані, щоб підтвердити факти.
Стандарти роботи й інструменти
В YLE існують чіткі настанови: кожна новина проходить визначені кроки верифікації, навіть якщо вони (ці кроки) не потрапляють у сюжет. Якщо редакція не має стовідсоткової впевненості, вона відкрито повідомляє про це авдиторії.
Відповідальність за публікацію несуть редактори та продюсери. Якщо джерела потребують особливої уваги, рішення ухвалює головний редактор.
Команда YLE використовує в роботі низку інструментів. Ось вони:
- зворотний пошук зображень, що дозволяє знайти оригінальні джерела фото;
- супутникові знімки з Planet та Google Earth, які допомагають перевіряти геолокацію;
- сервіс «What’s my name?» для пошуку людей у відкритих базах;
- Big Data для аналізу великих масивів інформації;
- OSINT-інструменти, які дають змогу збирати дані з відкритих джерел.
Однак, підкреслила Дженні, жоден інструмент не є універсальним: у різних випадках краще працюють різні методи, тому важливо мати широкий набір засобів і постійно адаптуватися до змін.
***
Фактчекінг у сучасному світі — це постійна робота з перевірки, маркування і пояснення. Це баланс між інформуванням і ризиком поширення неправди, між правом знати і потребою зберігати безпеку. І хоча технології змінюються надзвичайно швидко, місія журналістів залишається незмінною: забезпечувати суспільство надійною інформацією.
Далі ми розкажемо про український досвід фактчекінгу, стежте за оновленнями.
Матеріал підготовлений на основі воркшопу, що відбувся в межах програми «Медіамости: Фінляндія — Україна», яку реалізує Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» в партнерстві з News Media Finland та фінансує Міністерство закордонних справ Фінляндії
