Головний редактор «Вістей Роменщини» Павло Ключник — про виклики журналістської роботи у прикордонному регіоні Сумщини під час війни.
Війна зробила журналістику (та й не тільки її) в Україні професією підвищеного ризику. Для редакцій у прикордонних і прифронтових регіонах щоденна робота позначена фоновою небезпекою. Водночас усі наші співрозмовники підкреслюють: це й відповідальність залишатися голосом громади, фіксувати її життя, втрати й перемоги.
Про ці виклики ми нині говоримо з Павлом Ключником, головним редактором газети «Вісті Роменщини». Він розповідає, як невелика команда тримає зв’язок із читачами, як змінилася їхня робота під час війни і що означає гідність журналіста сьогодні.
Як нагадує Павло, Роменщина була окупована російськими військами кілька місяців.
— Не обійшлося без жертв і постраждалих. Але загалом відбулися «легким переляком». Окупанти зазвичай проходили головними шляхами транзитом.
«Пандемія коронавірусу підготувала редакцію»
— Павле, українські медіа, особливо у прикордонних та прифронтових регіонах, зараз працюють в умовах, коли небезпека завжди поруч. Як це змінює вашу концентрацію й сам спосіб роботи?
— Завдячуючи щоденному героїзму ЗСУ і зусиллям всіх, хто тією чи іншою мірою долучається до оборони України від російської агресії, Роменщина загалом і «Вісті Роменщини» зокрема знаходяться «в тилу» порівняно з прикордонними громадами області. На жаль, і по нашій території ворог завдає ударів — є руйнування і пошкодження будівель, поранені й загиблі земляки. Але те, що до нас «прилетіло» з початку повномасштабного вторгнення, на прикордонні може відбуватися протягом одного дня. Тож на сьогодні найбільш реальна загроза від росіян — це удари безпілотниками чи ракетами, але, на щастя, не обстріли з артилерії чи удари КАБами. Відносна близькість до кордону — менше півтори сотні кілометрів — змушує уважно стежити й моніторити ситуацію на Північно-Слобожанському напрямку.
Як не дивно, пандемія коронавірусу підготувала редакцію до складних умов. Карантинні обмеження і складнощі з пересуванням по району змусили переглянути й змінити алгоритми роботи редакції: віддалена робота, використання мобільного чи відеозв’язку для збору інформації і під час підготовки номера до друку, «хмари» — для спільної роботи з документами, робота з позаштатними авторами часто на волонтерських засадах та ін. На жаль, жарт із часів коронавірусу, що «через кілька років знайдеш у кишені забуту маску і з ностальгією дивитимешся на неї, поправляючи бронежилет», виявився сумним пророцтвом. Після повномасштабного вторгнення проблем побільшало: була знищена друкарня в Харкові, довелося шукати іншу. На щастя, вже з квітня, після того як росіяни відступили з Роменщини, відновили друк газети у Вінниці. Зараз редакція працює здебільшого дистанційно — більше через відключення електроенергії, ніж через обстріли.
«Робота стає способом тримати внутрішню рівновагу»
— Які правила чи звички допомагають вам зменшити ризики під час виїздів? Чи брали ви участь у програмах або проєктах із безпеки, які реально допомогли?
— На Роменщині безпекова ситуація набагато спокійніша, ніж у північних громадах безпосередньо на лінії фронту. Тож у нас достатньо дотримуватися базових норм, щоб не наражати на небезпеку здоров’я і життя. Звісно, прислухаємося до рекомендацій від рятівників і правоохоронців. В редакції є аптечка з реально необхідними ліками і засобами.
Ще одне правило — завжди тримати зв’язок. Тож кожен повідомляє колегам, куди саме їде і коли планує повернутися, телефонує чи пише в разі затримки. Щодо програм безпеки, то журналісти редакції брали участь у тренінгах для регіональних медіа, але, на щастя, набуті навички ще не довелося застосовувати на практиці.
Ще одне правило — завжди тримати зв’язок. Тож кожен повідомляє колегам, куди саме їде і коли планує повернутися, телефонує чи пише в разі затримки.
— Це допомагає справлятися з відчуттям тривоги чи небезпеки. Чи маєте свої способи психологічної підтримки?
— Мабуть, головне, що допомагає справлятися з тривогою, — це розуміння своєї ролі й сенсу роботи. Люди чекають на газету, хочуть знати, що відбувається у громадах, читати історії про земляків, про допомогу військовим, про те, як живе Роменщина. Це додає відчуття потрібності й важливості того, що ми робимо.
Велику роль відіграє підтримка всередині колективу: ми постійно на зв’язку, обговорюємо не лише робочі питання, а й те, що хвилює кожного. Інколи достатньо просто поговорити, поділитися переживаннями чи жартом, щоби зняти напругу.
Допомагає і певна дисципліна в роботі: коли є чіткі завдання, дедлайни в підготовці номера, менше часу залишається на «зайві» тривожні думки. Загалом, журналістська робота, коли маєш зробити все і навіть трохи більше, щоб газета обов’язково вийшла згідно з графіком, стає способом тримати внутрішню рівновагу.
— Розкажіть про вашу редакцію: наскільки вона велика, які теми висвітлює, як організовує роботу, як тримає зв’язок із громадою? Що для вашої редакції означає щоденна перевірка безпеки? Які речі ви контролюєте першими?
— Наша редакція — це невелика команда з трьох людей. Завдяки підтримці АНРВУ та Amediastiftelsen в рамках реалізації Програми екстреної підтримки регіональних медіа з березня залучили журналістку, яка змушена була евакуюватися з Донбасу і зараз проживає в Андріяшівській громаді Роменського району. Так ми отримали ще одного журналіста, а Наталія хай і невеликий, але заробіток.
Попри компактний склад, ми охоплюємо максимально широкий спектр тем: життя Андріяшівської, Роменської та Хмелівської громад, роботу місцевої влади, історії наших захисників і втрат від війни, соціальні проблеми, культуру, освіту, медицину, життя переселенців, діяльність волонтерів та підприємств. Для нас важливо, щоб читачі бачили в газеті повну картину життя Роменщини — з її труднощами, викликами і перемогами.
Робота редакції значною мірою організована дистанційно. Зворотний зв’язок із громадами отримуємо як через наших читачів і позаштатних авторів, так і через соціальні мережі, звернення людей до редакції. Співпрацюємо з установами, громадськими організаціями.
Часто саме читачі підказують теми для матеріалів, повідомляють про важливі події або проблеми, які потребують розголосу. Щоденна перевірка безпеки для нашої редакції — це передусім постійний моніторинг ситуації в області та на Північно-Слобожанському напрямку. А ще контроль за графіками електропостачання. Завдяки гранту від АНРВУ вже замовили потужну зарядну станцію і павербанки здатні заряджати ноутбук, тож станемо менш залежними від можливих багатогодинних відключень.
«Не смакувати жорстокі подробиці»
— Чи були моменти, коли ви вирішували не публікувати матеріал або не показувати кадри з міркувань безпеки чи етики?
— Були випадки, коли люди просили не розміщувати фото руйнування їх осель, не турбувати психологічно постраждалих від обстрілів рідних. Ще до 2022 року редакція намагалася не смакувати жорстокі подробиці.
— Які теми для вас найважчі у висвітленні — і чому саме вони?
— Це теми, пов’язані з війною. Коли готуєш матеріали про поховання, спілкуєшся з родинами, бачиш біль близьких, дуже складно залишатися лише стороннім спостерігачем. Адже це завжди особиста трагедія родини.
У невеликій громаді багато хто знає одне одного, тому такі історії сприймаються особливо близько. Тож у таких матеріалах дуже важливо бути максимально коректними й обережними, щоб не допустити неточностей.
Також намагаємося в публікаціях про загиблих земляків розповідати не лише про саму втрату, а й про їхнє життя, характер, справи, за які їх пам’ятатимуть. І в той же час розуміємо, що ці теми необхідно висвітлювати. Бо люди мають пам’ятати і знати та зберегти пам’ять про тих, хто віддав життя за них.
Намагаємося в публікаціях про загиблих земляків розповідати не лише про саму втрату, а й про їхнє життя, характер, справи, за які їх пам’ятатимуть.
— Що допомагає вам відновлюватися після складних матеріалів? Чи маєте свої «ритуали» повернення до нормального життя?
— Колектив невеликий, тож часто після складного матеріалу просто берешся за іншу тему — культурні події чи досягнення земляків, цікаві хобі тощо — попри війну, життя триває, і в громадах відбувається багато добрих і важливих речей.
Є й прості особисті «ритуали»: пройтися містом, побути в нашому міському парку — він поряд з редакцією і дуже красивий, особливо в теплу пору року, трохи відпочити від новин… Інколи достатньо просто зробити паузу, щоб відновити внутрішні сили. Дуже підтримує і зворотний зв’язок від читачів. Коли люди дякують за матеріал, за збережену пам’ять про їхніх рідних або за увагу до проблем громади, розумієш, що твоя робота потрібна і важлива.
«Відповідальність за інформацію, яку отримують читачі»
— Насамкінець: як ви розумієте гідність у роботі журналіста в умовах війни чи постійного ризику?
— Насамперед це відповідальність за інформацію, яку отримують читачі. І вміння говорити про найважчі речі чесно, але з повагою до людського болю.
Коли ми пишемо про загиблих захисників чи про трагедії цивільних, для нас важливо не перетворювати ці історії на «гучні» новини, а передусім зберігати пам’ять про людей, показувати їх як особистостей. Також пам’ятати, що будь-яка інформація може мати наслідки: не публікувати даних, які можуть нашкодити військовим, не поширювати неперевірені повідомлення, не піддаватися паніці чи маніпуляціям. І, звісно, гідність — це працювати, навіть коли складно, коли відключення світла чи інші труднощі, продовжувати робити свою роботу.
Не перетворювати ці історії на «гучні» новини, а передусім зберігати пам’ять про людей, показувати їх як особистостей.
Подбайте про свою безпеку
Колеги, нагадуємо: журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується АНРВУ в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
Ця публікація продовжує серію розмов із медійниками та медійницями, які працюють у прифронтових і прикордонних регіонах. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко та Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним, Альоною Сергієнко, Ольгою й Сергієм Сидоровими, Євгенією Грициною, Наталією Криворучко та Інною Швидкою.
Нагадаємо, Програма екстреної підтримки регіональних медіа започаткована восени 2025 року у співпраці з норвезькою компанією Amedia Foundation та спрямована на збереження й посилення незалежних локальних і регіональних редакцій, що виробляють інформаційні друковані та онлайн-медіа, що працюють у складних умовах війни та енергетичних криз.
Нагадаємо також, що проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів», організований Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative.
