Продовжуємо публікувати практичні кейси в межах навчальних програм від Асоціації «Незалежні регіональні видавці України». І цього разу — про складне й водночас цікаве: формат відео для журналістських розслідувань. З чого починати, як правильно будувати структуру, які елементи обов’язково мають бути присутні? Про це розповідаємо далі.
Воркшоп, присвячений темі відеорозслідувань, відбувся в межах проєкту «Сильніші Разом: прозорість і боротьба з корупцією». Спікерка — керівниця Slidstvo.Info Анна Бабінець — поділилася досвідом і своїм баченням того, як сьогодні працює відеорозслідування — від ідеї до фінального релізу, використовуючи практичні приклади.
До речі, за словами Анни, українська журналістика розслідувань виросла саме з відео, адже це «найдоступніша форма донесення складної інформації».
— Команди «Схеми», «Bihus.Info» та «Слідство.Інфо» починали зі спільного формату відеопрограм, і цей жанр поступово став основним для всієї країни. Десь на початку 2018 року ми зрозуміли, що не хочемо більше робити щотижневі розслідування — ми хочемо робити фільми. Це не просто було бажання, яке впало з неба. Перед тим, у 2017 році, ми презентували наш перший фільм-розслідування про вбивство Павла Шеремета. Він мав велику популярність і отримав кілька міжнародних нагород. І тоді ми зрозуміли, що формат, тривалістю 25–52 хвилини, дозволяє команді працювати глибше й показувати складні історії у драматургійному форматі, — розповіла вона.
Як і коли писати сценарій для відеорозслідувань
Як готують відеорозслідування у Slidstvo.Info?
— Сюжет розслідування, який ми видаємо раз на тиждень, журналісти готують від трьох до шести тижнів. Це той контент, який у нас щотижнево виходить на YouTube. А фільм готуємо від трьох до шести місяців — це середній час роботи над таким проєктом, — каже Анна.
Як і для класичної текстової форми, команда спочатку затверджує гіпотезу.
«Ми вважаємо, що ось ця людина ікс крала ікс суму грошей. Це наша гіпотеза, але вона з чогось має виходити — не тільки з нашої голови. Далі перевіряємо певні вихідні дані, чи з тим можна працювати, чи ця гіпотеза вже має підґрунтя. Ми її затверджуємо і починаємо працювати. Далі збираємо матеріали, перевіряємо дані. Потім пишемо сценарій».
На що звертати увагу при написанні сценарію? Як каже Анна, він чимось подібний до документального фільму. Попри численні дискусії, коли ж його писати — під час збору інформації чи після, вона радить писати після зібрання всіх даних.
— Ми можемо щось передбачити, але основний сценарій пишеться після зібраного матеріалу, так, як це робиться для сюжету. Один зі шведських колег колись казав, що підготовка розслідування — це як приготування вечері. Ти можеш просто прийти додому, відкрити холодильник, подивитися, що в тебе є, і з цього приготувати вечерю — тоді вечеря така і буде. Або можеш вирішити, що хочеш приготувати певну страву, купити всі продукти й уже з них готувати. Так само і з розслідуванням. Якщо є можливість завчасно написати сценарій — це супер-класно. Але переважно основний сценарій, за яким відбувається монтаж, пишеться після зібрання всіх даних, — пояснила вона.
Сценарій, як і вся робота, може змінюватися у процесі — це творчий жанр. Якщо змонтоване відео «не летить», команда повертається до матеріалу і переробляє структуру.
«Відеорозслідування — це дуже креативний процес», — наголосила спікерка.
Особливу увагу Анна приділила юридичній експертизі: «Допублікаційна експертиза — це обов’язковий елемент. Саме експертиза готового відеопродукту — ключ».
Перед публікацією кожен сюжет проходить перевірку юристів і фактчекерів, щоб зменшити ризики. Команда завжди дає героям право на відповідь і виділяє на це приблизно тиждень.
Анна радить чітко формулювати ідею розслідування: «Історія, яку ми розповідаємо, має бути розказана в одному реченні. Якщо два речення — це дві історії».
Якщо з інформації можна зробити принаймні коротку новину — її вже варто брати в роботу. Також спікерка пояснила, що пошук героїв і точок доступу — ключ до сильного сторітелінгу: «Якщо людина пристрасно розповідає, що в неї відбулося, вам треба тільки гарно це відредагувати».
Які елементи обов’язково мають бути
Уявімо, що ми прагнемо зробити велике розслідування, яке покаже глибину історії. Має бути чіткий план — що, за чим і в які терміни виконується.
— Редактору, менеджеру, координатору треба розуміти, скільки часу і ресурсів ми вкладаємо. Тому що журналіст може розслідувати це безкінечно. Дуже важливо, щоб був план роботи. Це певною мірою як риболовля: ти не знаєш, коли воно клює, але, маючи досвід, можна все ж поставити роботу в певну структуру, — продовжує Анна.
Далі — про головні елементи відеорозслідування:
- Головний герой — центральна фігура, через яку глядач сприймає історію. Герой персоналізує проблему, робить її ближчою. Він може бути постраждалим, свідком, викривачем або журналістом. «Якщо людина пристрасно розповідає, що в неї відбулося, вам треба тільки гарно це відредагувати». Добре вибудований герой додає історії емоційного виміру й утримує увагу.
- Антигерой — персонаж або структура, яка протистоїть герою. Це може бути конкретна особа, посадовець, бізнес чи державний орган. Антигерой створює напруження — без нього немає конфлікту, а отже, й драматургії.
- Конфлікт — серце будь-якого розслідування. Це зіткнення інтересів чи принципів, суперечність між суспільним інтересом і прихованими діями тих, хто має владу. Саме конфлікт тримає увагу й мотивує глядача.
- Сцена-відкриття — момент, коли глядач вирішує, чи дивитись далі. Перша сцена має бути візуально сильною, інтригуючою або емоційною. Вона задає тон і масштаб історії.
- Конфронтація — кульмінація, коли журналіст чи герой стикається з антигероєм. Анна Бабінець називає це «генеральним інтерв’ю» — моментом, коли журналісти дають фігуранту право відповісти. Конфронтація має бути підготовленою, юридично безпечною й чесною.
- Питання, на які ви шукаєте відповіді — кожне розслідування починається з гіпотези, яку треба перевірити конкретними питаннями.
- Обіцянки авдиторії — журналіст має виконати те, що обіцяв у тизері чи вступі. Якщо розслідування не доводить заявленого, глядач втрачає довіру.
Як краще розповісти історію
Кілька практичних порад від Анни Бабінець:
- Менше документів — більше сцен і живої репортерської роботи
- Розповідайте історію для людей, а не для колег чи прокурорів (уникайте «змовницької журналістики»)
- Будьте щирими — не бійтеся сумнівів
- Описуйте деталі
- Ставте питання і давайте на них відповіді
- Повертайтеся до важливих тем і нагадуйте про них
Дедлайн і дистрибуція — це про дисципліну
Анна Бабінець наголошує: дедлайн — це не лише дата виходу матеріалу, а частина етичної та професійної дисципліни журналіста-розслідувача. Навіть у найглибших проєктах треба вміти поставити межу.
«Наша робота — це певною мірою риболовля. Ти не знаєш, коли воно клюне. І в дев’яти з десяти випадків журналіст просить посунути дедлайн», — говорить Анна.
Бажання продовжити роботу над темою зрозуміле — розслідування стає частиною життя журналіста. Але важливо вміти відрізнити виправдане перенесення від затягування процесу.
Коли дедлайн можна посунути:
- якщо з’явилася позиція фігуранта, на яку варто зважити;
- якщо змінилися обставини чи факти, що впливають на суть історії;
- якщо потрібно перевірити нові дані або документи, отримані безпосередньо перед публікацією.
«Якщо раптом з’явилася позиція фігуранта або новини, які змінюють суть історії, дедлайн може посунутися», — пояснює вона.
Водночас нестача часу, емоційна втома чи «не встигаю» — не аргументи. Просто тому, що не встигли — це не причина.
Після фінального узгодження і юридичної експертизи команда переходить до публікації. Для Слідство. Інфодедлайн не означає кінець процесу — навпаки, після виходу матеріалу починається друга хвиля роботи: поширення, пояснення, реакції, комунікація з авдиторією.
«Ми перепробували багато способів — закриті покази, відкриті покази, співпраця з мовниками, поширення в соцмережах», — розповідає Анна.
Кожен реліз супроводжується промоцією: короткими відео, серією карток для Instagram або TikTok, публікаціями з основними тезами.
«Ми робимо картки, які щось пояснюють… часто це п’ять карток, щоб розказати історію, яка подана у відеорозслідуванні. Це теж буває, непогано заходить».
Таким чином, дедлайн — це лише умовна «фінішна стрічка». Після нього журналіст має продовжити роботу з аудиторією — пояснювати контекст і підтримувати довіру, яку створює кожне нове відеорозслідування.
***
Нагадаємо, що програма «Сильніші разом: Прозорість і боротьба з корупцією» реалізується АНРВУ у партнерстві з WAN-IFRA та Норвезькою асоціацією медіа (MBL) за підтримки Норвегії.
