Свобода слова — це не гасло, а щоденна робота й відповідальність, особливо коли країна воює за своє існування.
6 листопада у Мадриді директорка Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» Оксана Бровко виступила під час церемонії вручення міжнародної Премії 20minutos. Її слова стали щирим зверненням від імені українських журналістів — про мужність говорити правду, коли мовчати простіше, і про віру в силу журналістики, яка навіть під час війни здатна змінювати життя.
Більше про церемонію нагородження читайте тут: Король Іспанії Філіп VI вручив нагороду Оксані Бровко за внесок у розвиток незалежних медіа України
Промова Оксани Бровко на сцені Teatro Real:
Ваше Величносте,
Пані та панове,
Шановні колеги й друзі,
Стоячи сьогодні ввечері на сцені Театру Реал, я не бачу світла чи камер — я бачу обличчя.
Обличчя українських журналістів, які продовжують говорити правду, коли світ навколо них розпадається.
Я бачу тих, хто пише новини при свічках під час відключень електроенергії.
Тих, хто друкує газети, коли над головами летять ракети.
Тих, хто відмовляється мовчати — навіть коли мовчання було б безпечнішим.
Ця нагорода — не лише для мене.
Вона належить кожному та кожній редакторці, журналісту й фотографині, які досі вірять, що слова важать більше, ніж страх.
Ми — Асоціація незалежних регіональних видавців України, і ми боремося за право на правду під час війни.
Свобода слова — це не абстрактне право.
Це — мужність.
Це — рішення говорити, навіть коли ніхто не хоче тебе слухати.
І я знаю, що Іспанія це розуміє.
Ваша власна історія — історія мужності, перетворення і боротьби за свободу показала, наскільки глибоко ці цінності можуть об’єднувати народи.
І сьогодні, коли Іспанія стоїть поруч з Україною, це означає, що наша боротьба — і ваша теж.
Боротьба за людську гідність, за справедливість, за саму свободу.
У нас немає великих офісів чи бюджетів. Але ми маємо одне одного. Ми маємо переконання і віру, що журналістика все ще здатна змінювати життя.
Цей вечір — не кінець, а початок. Початок нових розмов між нашими країнами та нашими медіа, між людьми, які відмовляються відступати від правди.
Коли мене запитують, де я знаходжу силу, я відповідаю — в людях.
В тих, хто продовжує писати, навіть коли гасне світло.
В тих, хто вірить, що одне чесне слово може врятувати більше за будь-яку зброю.
Дякую за це визнання.
Дякую за віру — в Україну, в журналістів та у свободу слова.
Muchas gracias.
Viva la libertad de prensa.
