У розпал повномасштабної війни в Україні медійники стали не лише свідками, а й учасниками боротьби. Серед тих, хто підтримав нас у цей важкий час, — Роб Дюффілд, фахівець із регіональних медіа Австралії, який не залишився осторонь і зробив усе, що було в його силах, аби допомогти.
Понад три десятиліття Роб працював у регіональній пресі штату Вікторія — від відділу продажів до керівництва редакціями, від маркетингу до лобіювання інтересів галузі на рівні уряду. У якийсь момент його увагу привернула ситуація українських журналістів, які працювали під обстрілами, без електрики, але з відданістю справі.
Знайомство з українською медіаспільнотою сталося на конференції INMA в Гамбурзі, де Роб зустрівся з колєжанкою Іоаною Блаут, що вже активно підтримувала нас на той час. Її історії про боротьбу українських редакцій під час війни, а також про численні проєкти підтримки українських регіональних медіа, які ініціює АНРВУ та Оксана Бровко, запалили в ньому бажання діяти. «Її пристрасть зворушила мене, і ми обговорили, як я можу допомогти з далекої Австралії», — згадує він.
Так народилася ідея запропонувати сюжет про українських медійниць телепрограмі ABC Foreign Correspondent. «Однієї ночі я не міг заснути і продовжував думати, як допомогти. Тоді згадав про цю програму і зрозумів: історія про українських медійниць має прозвучати», — розповідає Роб.
І хоча він не мав гарантій, що його ініціатива буде підтримана, редакція погодилася — сюжет вийшов в ефір, продемонструвавши глядачам силу, стійкість і професіоналізм українських жінок з місцевих медіа.
«Роб — це нагадування, що не треба чекати великих рішень, щоб зробити щось важливе. Достатньо не пройти повз — і діяти так, як можеш. Навіть з іншого кінця світу», — каже директорка АНРВУ Оксана Бровко.
Як особиста підтримка стала опорою для журналістів: приклад Роберта Дюффілда
Водночас Роб організовував кампанії солідарності — ефіри на радіо, звернення до медіа перед Всесвітнім днем свободи преси, листи з пропозиціями дій. Однак більшість австралійських регіональних медіа залишились байдужими. «Це було прикро. Вони виявилися занадто зайнятими, занадто зацикленими на прибутках», — зізнається він.
Не здавшись, Роб вирішив зробити особистий внесок: він пожертвував кошти на закупівлю зарядних станцій EcoFlow для українських редакцій. Це обладнання дозволило журналістам працювати навіть після обстрілів і відключень електроенергії.
«Труднощі, з якими стикаються журналісти, працюючи в умовах війни в Україні, прямо протилежні умовам праці та свободам, якими журналісти користуються зараз в Австралії. Я відчував, що особистий внесок може спонукати інших донорів підтримати цю справу… Це було дуже приємно — дізнатися, як ці кошти допомогли вижити і працювати в умовах війни», — розповідає він.
Особливе захоплення у Роберта викликають українські журналістки, які продовжують працювати під час війни: «Вони ризикують власною безпекою і безпекою своїх родин, щоб якомога точніше повідомляти новини… Я захоплююсь тим, що Оксана і її команда роблять щодня».
Роб неодноразово повторює важливість саме регіональної журналістики під час війни: незалежної, локальної, глибокої. «Глобальні інформаційні потоки схильні до неточностей, нестачі персоналу, неперевірених репортажів… Українські медіа — це приклад найкращого висвітлення новин», — каже він.
«Такі точкові приватні ініціативи підтримки дуже важливі. На перший погляд може здатися, що це крапля в морі. Та насправді з таких малих кроків твориться широка мережа горизонтальної підтримки. І це ще один доказ того, що солідарність здатна подолати будь-які географічні кордони», — каже Оксана Бровко.
***
Цей матеріал є частиною серії про проєкти та ініціативи, що створюють широку мережу підтримки. Раніше ми писали про похід Нільса Ріісе з Осло до Бергена. Ця історія — ще один пазл до загальної картини, в якій справжня турбота починається з особистого рішення діяти.
Читайте також: У Норвегії стартував похід на підтримку медіа в Україні
Пішки з Осло до Бергена заради українських журналістів
Як Нільс Ріісе йде 450 км заради українських медіа: онлайн-включення з маршруту
