Розмова з Нільсом Ріісе після завершення походу на підтримку українських регіональних журналістів
14 липня завершився похід норвезького медійника Нільса Ріісе маршрутом солідарності — рівно через два тижні після старту 1 липня. За цей час він пройшов пішки 481 км між Осло та Бергеном, щоби привернути увагу до складних умов, у яких працюють українські регіональні медіа.
Йдеться не лише про фінансову допомогу. Головною метою проєкту від початку була свідома дія, що показує солідарність, віддає шану витривалості українських медіа та формує широку міжнародну підтримку.
Цей маршрут для Нільса був не лише медіаініціативою, а й спробою фізично та психологічно пройти шлях, який, хоч і не порівнюваний із війною, дозволяє частково відчути, що таке діяти, коли навколо — невизначеність, біль і виснаження.
Як каже сам Нільс: «Це більше, ніж просто підтримка. Це спроба наблизитися до розуміння».
Ми вже писали про задум і перебіг ініціативи — більше можна прочитати в наших попередніх публікаціях.
Читайте також: Як Нільс Ріісе йде 450 км заради українських медіа: онлайн-включення з маршруту
А нині пропонуємо вам розмову з Нільсом після завершення маршруту.
Про похід
— Нільсе, ви казали, що дуже задоволені реакцією на похід. Що саме вас втішило найбільше?
— Так, я справді щасливий. Люди цікавилися маршрутом і метою, заради якої я йшов. Це мене дуже тішить і показує, як багато людей піклуються про роботу, яку виконує АНРВУ.
— Ви кілька разів наголошували, що хотіли підтримати українські медіа не лише зборами. Розкажіть, що для вас означає підтримка. І чи вдалося досягти того, що ви планували?
— Я хотів зробити більше, ніж просто сказати: «Я вас підтримую». Коли ти йдеш свій шлях щодня, у складних умовах, ти сам собі демонструєш: я настільки вірю в цю справу, що готовий терпіти дискомфорт, біль, втому. Так само, як українські журналісти продовжують працювати в умовах невизначеності та небезпеки.
— Тепер, коли ви маєте за плечима цей двотижневий досвід, скажіть: чи ваші очікування збіглися з реальністю? Було важче чи легше, ніж ви очікували? Що стало найбільшим викликом? І чи було щось, чого ви не передбачили перед стартом?
— Я завжди знав, що зможу це зробити, але були моменти, коли я справді сумнівався. Наприклад, лежачи в холодному наметі, коли не спиш, коли тебе кусають комарі… це не найприємніше.
Але я зробив прорив — і відчув, що йду не сам. Люди, які слідкували за мною, хотіли, щоб я дійшов. А найбільше здивувало, наскільки я сильний психологічно — коли маєш мету, ти можеш більше, ніж здається.
— Яку роль у цьому поході відіграли рідні та друзі?
— Вони дуже допомогали. Мій генеральний директор проїхав 250 км велосипедом, щоб підбадьорити мене. Батьки підтримували мене з Гейло. Мій друг Kjetil ішов зі мною в останній день через гори і стежив за часом. Друзі заїжджали, з’являлися у важливі моменти. І навіть люди, яких я зустрічав у дорозі, — всі вони давали мені силу рухатись далі.
Друзі та українська громада зустрічають Нільса у Бергені
Про медіа
— Ваша любов до місцевих медіа — це особисте чи професійне? Що саме вас приваблює?
— І те, і те. Я народився на фермі в маленькій громаді в Норвегії. Там місцева газета була дуже важливою: вона формувала спільноту. Я почав працювати саме в локальному медіа — і закохався в усі аспекти цієї роботи. Це, зрештою, привело мене в галузь.
— Ваш похід завершено. Що далі?
— Це точно не кінець. Ми в Kilkaya думаємо, як допомогти українським видавцям. Чекайте новин найближчим часом.
— Що б ви хотіли сказати українським журналістам?
— Ваша стійкість дала мені сили рухатися вперед. Ви є натхненням — для мене і для багатьох інших. Продовжуйте боротися, продовжуйте інформувати свої громади. Це дуже важливо.
Друзі та українська громада зустрічають Нільса у Бергені
— І кілька слів норвезьким журналістам?
— Подумайте: якби нашу країну атакували, яку роль відігравала б журналістика? Не просто інформування, а спосіб тримати країну разом. Я справді вірю, що без журналістики ми ризикуємо втратити демократію.
***
Цей маршрут — не рекорд і не експеримент. Це жест. І, схоже, саме такі жести — людські, щирі, у дії — мають силу тримати міцні зв’язки між спільнотами й зрештою між країнами.
