Запорізький центр розслідувань працює в місті, яке щодня живе під загрозою шахедів та FPV-дронів. Ця розмова — про небезпеки, самоцензуру, підтримку й сталість як професійну гідність.
— Прямо зараз, коли ми це пишемо, триває друга доба майже безперервної шахедної атаки на Запоріжжя. Попередня така тривала близько шести діб.
Команда розслідувачів, як і більшість українців тепер, працює в умовах, коли будь-які плани можуть зірватися — від редакційної наради до виїзної зйомки. Робота ППО триває годинами, але місто не зупиняється, і журналісти залишаються поруч із ним.
Продовжуємо серію розмов із медійниками, які працюють у прифронтових і прикордонних регіонах. Раніше ми вже публікували інтерв’ю із Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш, Надею Сухою, Надією Карповою, Олександром Соломком (частини перша і друга), Діаною Буцко та Олексієм Пасюгою, Олександром Чубукіним та Альоною Сергієнко. Нині ми продовжуємо тему запорізьких медіа: досвідом діляться співзасновники Запорізького центру розслідувань Ольга і Сергій Сидорови.
«Запорізькі медійні організації вже проводять навчання з користування детекторами дронів “чуйка”»
— Ви працюєте там, де небезпека завжди поруч. Як це змінює вашу концентрацію й сам спосіб роботи?
— Ми — не кореспонденти чи фіксери, а розслідувачі, тому наші небезпеки — це направду небезпеки кожного мешканця Запоріжжя. Прямо зараз, коли ми це пишемо, триває друга доба майже безперервної шахедної атаки на Запоріжжя. Попередня така тривала близько 6 діб. У таких умовах кожен вихід із дому — це вже небезпека, але місто живе і працює, тож працюємо і ми.
— Що для вас означає щоденна перевірка безпеки? Які речі ви контролюєте першими?
— Південні райони Запоріжжя по декілька разів на тиждень атакують FPV. Запорізькі медійні організації вже проводять навчання з користування детекторами дронів «чуйка», але ми своїх ще не маємо. Інколи FPV залітають глибше в місто: ми проводимо зйомку на дорогому дитячому майданчику, а через день у магазин через дорогу «прилітає» дрон. Але поки це радше винятки.
Запоріжці, втім, незламні. Мешканці найбільш обстрілюваного району міста, який навіть у Запоріжжі вважається небезпечним, днями прийшли до нас запитати, чому до них не прокладають тролейбус усі попередні роки. В таких умовах перестаєш скиглити і розумієш, що життя продовжується.
Коли трапляється великий прильот, то завжди йде перекличка по чатах, хто де і чи добре чув. Ми знаємо більш-менш не тільки де сидять і працюють члени команди, а ще й де працюють чоловіки та інші родичі, і питаємо, як вони. У декого з них вікна міняють вже втретє.
— Наскільки важливо мати поруч команду чи напарника? Як виглядає підтримка у вашій редакції після небезпечних виїздів?
— Вуличні зйомки краще проводити командою. Одинокий журналіст із телефоном, а не з камерою і мікрофоном — це потенційна жертва небайдужих громадян із підвищеною пильністю. На нас не один раз намагалися викликати поліцію. Поліція в цьому сенсі значно адекватніша.
«Крім того, що ми журналісти, ми ще й маємо совість»
— Чи були моменти, коли ви вирішували не публікувати матеріал або не показувати кадри з міркувань безпеки чи етики?
— Ну, крім безпекових, є й суто професійні ризики життя у прифронтовому місті. Імовірно, найбільший із них — самоцензура. У нашому інформаційному полі достатньо максимально контраверсійних тем, які з точки зору журналіста можна і потрібно висвітлити… Але ти або не пишеш, або пишеш не все. Влітку в одну з малих річок міста вилилося мастило з промпідприємства. Вилилося воно через день після обстрілу і витікло з території одного з найбільш обстрілюваних підприємств міста, пов’язаних з оборонкою.
Екологічна шкода, без сумніву, була завдана, але назву забруднювача не написав ніхто: крім того, що ми журналісти, ми ще й маємо совість.
Але, звісно, прифронтовий статус міста і області дає владі своєрідний картбланш на приховування купи інформації, в тому числі й такої, про яку в інших областях можуть і повідомити. Ми, наприклад, так і не змогли отримати інформацію про випробування чи розрахунки, влучання яких російських боєприпасів витримують конструкції. Або про фірми, яким не вимикають світло під час відключень.
— Які теми для вас найважчі у висвітленні — і чому саме вони?
— Ми не можемо оперативно повідомляти людей про рішення, ухвалені на сесії міськради. Час і місце проведення сесії відомі декільком тисячам людей у Запоріжжі — але все одно діє «джентльменська угода» про непублікацію матеріалів із сесії до її завершення. Час підльоту балістики — хвилини, але аргумент сумнівний. З іншого боку, перевіряти на собі ніхто не хоче.
«Наша гідність зоветься сталість»
— Чи маєте власні «сигнали» — коли варто продовжувати роботу, а коли зробити паузу?
— Сьогодні ми скасували планову тижневу нараду щодо контенту для соцмереж. Коли за вікном вже три години поспіль ППО ганяє чергового російського «шахеда», то зосередитись не дуже виходить.
Зараз в офісі не дуже тепло, тому частину робочого дня ми працюємо на старій квартирі директора ЗЦР. Там зараз з одного боку дещо пошкоджені вікна й рами після прильоту уламка дрона в сусідську квартиру. Ми очікуємо на компенсацію по «єВідновленню» полагодити вікна. Але є світло за сталим графіком 4/5 і працює бойлер, якого вистачає на одну гарячу ванну. Так що зараз у чомусь нам краще, ніж киянам.
— Як ви справляєтеся з постійним відчуттям тривоги чи небезпеки? Чи маєте свої способи психологічної підтримки?
— Прогулянки по свіжому повітрю. Також Ольга робить дихальні вправи, Сергій грає на плей-стейшн у черговий соулслайк. Раніше ми пили каву три-чотири рази на день. Зараз перейшли на пуер, теж непогано.
— Що допомагає вам відновлюватися після важких зйомок чи розмов? Чи маєте свої «ритуали» повернення до нормального життя?
— Читання книжок на папері. Головне — не тримати в руках смартфон і ноут десь пів години і щоб книжка була максимально віддаленна від сьогодення. Ольга зараз читає Рекса Стаута, Сергій — «Порівняльні життєписи» Плутарха.
— Як ви розумієте гідність у роботі журналіста в умовах війни чи постійного ризику?
— Наша гідність зоветься сталість. В чомусь навіть впертість.
Страхування життя і здоров’я журналістів
Колеги, нагадуємо: журналісти і журналістки, які працюють у небезпечних регіонах, мають можливість безкоштовно застрахувати життя та здоров’я. Це частина ініціативи МФСЖ, що реалізується в партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини. Більше про умови безкоштовного страхування тут.
Проєкт «Міжнародний Фонд Страхування Журналістів», організований Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative.
На головному фото: Керівник ЗЦР Сергій Сидоров оцінює, як відійшла вода в запорізьких ставках через підрив Каховської ГЕС
