На війні дорога інколи говорить більше, ніж сама позиція — і Надія Карпова знає це краще за багатьох.
Для відеографки Frontliner Надії Карпової шлях до історії часто стає окремим випробуванням: небезпечні маршрути, рішення, що впливають на інших, і фізичне навантаження, без якого неможливо дійти до місця зйомки.
Продовжуємо розповідати про роботу журналістів та журналісток у прифронтових і прикордонних регіонах. Ми вже публікували розмови з медійниками та медійницями Заріною Забріскі (частини перша і друга), Олександром Качурою, Владиславом Сафроновим, Наталею Білокудрею, Сергієм Горбатенком, Євгеном Хрипуном, Анною Калюжною, Поліною Куліш та Надею Сухою. Нині пропонуємо вашій увазі розмову з відеографкою Frontliner Надією Карповою.
Небезпека, маршрути і фізична витривалість
— Надю, ви часто працюєте в місцях, де небезпека є постійним фоном. Як це впливає на вашу концентрацію та спосіб роботи?
— Зараз це взагалі змінилось, тому що лінія фронту кіл зон стала набагато більше. Десь 10–15 км — це вже потенційно тебе може вдарити будь-що: FPV, «молнія», «ланцет».
Треба постійно аналізувати і дивитись маршрути, тому що краще всього знайти якусь іншу дорогу. Всі головні дороги контролюються, і це рулетка — пощастить або не пощастить.
Перед дорогою треба дуже конкретно прокладати маршрут і намагатись його не змінювати, бо GPS відпадає, інтернету нема, світла нема. Дуже важко орієнтуватись.
Дорога зараз займає один день, і ти виснажуєшся, коли приїжджаєш. Треба час, щоб відпочити, відновитись і вже сконцентровано працювати.
— Як виглядає типовий робочий день у зоні ризику?
— Зараз дуже мало пресофіцерів або бригад, які готові тебе взяти на лінію фронту. Ніхто не готовий брати відповідальність за ризики, які можуть трапитись.
Поїхати можливо, але це дуже обмежена кількість позицій.
Щоб дійти до якихось позицій, треба пройти 5 км. І ти маєш на собі амуніцію, рюкзак з камерою, стаф. Це робота на витривалість.
Ти не можеш сказати на півдорозі: «Ой, вибачте, я втомився». Ні. Ти повинен бути сфокусований, зосереджений і сильний. І слухати те, що тобі кажуть.
Правил нема — ти повинен мати ресурс на свій ментальний і психологічний стан.
Внутрішні орієнтири та робочий ритм
— Чи маєте внутрішні орієнтири — коли варто продовжувати роботу, а коли зробити паузу?
— Я дуже часто намагаюсь прислуховуватись до того, як я себе почуваю.
Я не можу працювати, допоки не поїм. Якщо я голодна, я втрачаю фокус, хочу спати, мені холодно.
Я можу прокинутись раніше, щоб обов’язково щось з’їсти — і тоді можу вивести весь день.
Не треба брати одразу 10 тем. Це не буде повноцінний матеріал. Мене цікавлять довгі, глибокі теми, де треба час, щоб люди до мене звикли.
Я завжди закладаю кілька днів запасу — якщо щось трапиться, не буде погоди, хтось буде себе погано почувати.
Довгі проєкти, етика та межі дозволеного
— Який репортаж або сюжет вам запам’ятався найбільше саме через процес роботи?
— Я дуже довго працювала з темою колишніх в’язнів, які підписали контракт із ЗСУ. Це мій найдовший проєкт — я його знімаю півтора року.
Я завжди маю на це сили, енергію, бажання їхати.
Скільки б я не працювала, мені здається, я досі нічого не розумію. Все повторюється, змінюються тільки імена, позивні, міста. Але кожен раз я дізнаюся щось нове.
Ти ніколи не можеш передати на фотографіях те, що з тобою відбулось. Була FPV — ми ховались у кущах. Або потрапили в аварію.
І ти думаєш: чи вартує ця гра твого життя?
Я розумію, що фізично не можу пройти 10 км. Я не буду людей підставляти тим, що я фізично не готова.
— Чи були випадки, коли ви свідомо вирішували не публікувати матеріал або певні кадри?
— Авжеж. Я маю дуже багато відео і фотографій, які не публікувала.
Треба думати про людей, які для тебе відчинили двері і довірились. Жодна фотографія не вартує життя солдата.
Знімати треба все, але публікувати — тільки після перевірки: «Ви з’їхали з цієї хати? З цієї позиції?» Можливо, хтось інший заїхав. Треба перевірити і почекати. Підкріпити своє его? Це не в журналістику.
— Які теми для вас особливо складні у висвітленні?
— Піхота. Ти не можеш відзняти їхню роботу. Можеш провести або зустріти. Але це найскладніший шлях, який вони обирають.
Треба шукати мову — думати про етику, про людей, про те, що ти хочеш розповісти.
Іноді дуже хочеш поїхати, але розумієш, що це наражає їх на небезпеку — і залишаєшся.
Відновлення, гідність і зібраність
— Що допомагає вам відновитися після важких поїздок?
— Приїхати додому, прийняти душ, приготувати смачну їжу, включити фільм, зустрітись з друзями. Але важливо тримати себе в здоровому робочому стані.
Не давати собі цього: «Все погано, я нічого не хочу». Треба мати розклад: вітаміни, нормальне харчування, прогулянки, поїздки, хороший сон. Коли я не даю собі волю прокрастинації, я легше працюю і відновлююсь.
— Як ви розумієте гідність у роботі журналіста в умовах війни?
— Якщо ти не воюєш, ти робиш свою роботу чесно. Бути чесним із собою, робити чесно свою роботу і вірити в те, що ти робиш. Будь-яка професія важлива — журналіст, лікар, актор — якщо робити її якісно. Нам даровано час, який ми не можемо використовувати просто так. Треба гідно жити і витрачати час, який нам дають військові.
— Що було найважливішим для вас у проєкті, створеному в умовах ризику?
— Розкрити тему, але не піддатись емоціям. Треба залишитись зібраним і не забувати, за чим ти приїхав. Йти за інтуїцією та емоцією — але дозовано. Інакше емоції заведуть дуже далеко. Ми не встигаємо зрозуміти, що трапилось. Дуже важливо намагатись бути зібраним.
Подбайте про своє страхування
Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» пропонує медійникам і медійницям, які працюють у небезпечних регіонах, скористатися можливістю страхування життя та здоров’я. Це частина міжнародної ініціативи МФСЖ у партнерстві з українськими та європейськими організаціями.
Умови безкоштовного страхування викладені тут.
Подати заявку можуть медійники, які працюють у Херсонській, Запорізькій, Сумській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях та прикордонних районах Київщини й Чернігівщини.
Проєкт реалізує Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» разом із партнерами. Ініціатива є частиною програми «Голоси України» Voices of Ukraine, яку координує Європейський центр свободи преси та медіа European Centre for Press and Media Freedom ECPMF. «Голоси України» (Voices of Ukraine) реалізується в межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office)
