Українські військові продовжують воєнну операцію в Курській області. І частині українських медійників вдалося побувати тут та показати ситуацію об’єктивно.
Cумські медійники були одними з перших, кому вдалося зробити ексклюзивні репортажі звідси. Головна редакторка «Кордон. Медіа» Олеся Боровик поділилася практичним досвідом, який може бути корисним для колег, які збираються на Курщину. До слова, після оприлюденння відзнятих кадрів фсб росії внесла її до списку злочинців. Як розповідає Олеся після консультації з юристами, тепер вона має бути більш обачною та уникати відвідування «дружніх» до росії країн та самої федерації, оскільки її можуть затримати.
Далі — про поїздку в Суджанський район і що для цьго потрібно.
— У Суджанський район нам вдалося потрапити чере погодження, отримане з Міноборони. Брали його від марафону «Єдині новини» на каналі «Ми — Україна». Я та Олександр Олексієнко, співзасновники «Кордон.Медіа», також робимо репортажі для марафону. Тому всі матеріали передали для ефіру цього каналу. Погодження, від моменту, коли попросили наші дані до самої зйомки, зайняло одну добу. Їздили із представниками Міноборони, — розповідає Олеся Боровик.
Команді вдалося побувати на пункті пропуску «Суджа», він межує із сумським пунктом пропуску «Юнаківка». За словами журналістів, побачили його розбитим, видно, що були прильоти із ворожої авіації, побували і на зруйнованій розподільчій лінії Газпрому.
Закидають КАБами «свої ж»
— На кожній локації були по 5-7 хвилин. Майже всюди над нами кружляв ворожий розвідувальний дрон, тому ми швидко пересувалися. Рухаючись ще Сумщиною, було дуже боляче дивитися на вщент розбиті будинки у Юнаківській та Миропільській громадах. Росіяни туди били КАБами постійно. За тиждень сотня точно прилетіла, — ділиться думками Олеся. — Натомість відчули дисонанс, коли заїхали в Суджанський район: будинки росіян були цілими, приватний сектор цілий. У центрі хіба що деякі адмінбудівлі були пошкоджені, а так все ціле. Такі кадри говорять, як поводиться українська сторона, а як — ворожа.
У Суджі медійникам вдалося поспілкуватися з людьми, які перебували в укритті. Їх було кілька десятків. Як розповідає Олеся, багато із них спілкувалися українською, або суржиком. Їжу та воду їм роздавали українські воїни. До речі, це була і гуманітарка, яку збирали жителі Сумщини, яких росія бомбить щодня.
російська влада втекла
На запитання журналістів, а де ж тутешня влада, чому не допомагає, росіяни нарікали: втекла, покинула напризволяще. І це підтверджувала не одна людина.
— Хтось із влади, казали люди, втік ще 2, хтось 5 серпня. Навіть до того, коли на територію зайшли українські військові. Тобто вони, можливо, знали і нічого не зробили для порятунку своїх людей. Щодо продуктових магазинів, теж зробила для себе висновок. Пригадую, коли російські військові розграбовували супермаркети на Сумщині, особливо алкогольні відділи, і це зафіксували камери спостереження. Натомість у Суджанському районі у крамницях було видно, що алкоголь, усе на місці, ніхто не забрав. От вам і типова поведінка української та російської армії. А ще посеред вулиці бачили труп російського солдата, і ніхто його не забирав, — продовжує співрозмовниця. Наші військові ведуть війну, дотримуючись Женевської Конвенції та всіх прав людини. А їхні — ні.
Більше про життя у Суджанському районі можете переглянути в сюжеті. Запитуємо про практичну частину для роботи журналіста: як готуватися?
Як готувалися до зйомок
— Крім техніки для проведення зйомок (фотоапарати, камери, телефони, повербанки), звісно, треба було подбати і про захист — бронежилети, каски, аптечки, турнікети, підходящий одяг. Ми із Олександром завершували сертифіковані курси із тактичної медицини. Військові одразу попросили поставити телефони у режим «літачка», — розповідає Олеся. — Страшно було їхати не по території росії, а по прикордонню Сумщини. Бо останнім часом у «Кордон.Медіа» багато розповідали про пуски КАБів, про наслідки цих прильотів, про їх кількість. За добу вони скидали по 50, а то й 60 на невеличку громаду. І я думала: «От як прилетить, то все, розірве на частини». У Суджі такого страху не було. Я думала про те, як швидко все відзняти, як придумати вдалий стендап. Я та Олександр Олексієнко були першими сумськими журналістами, кому вдалося зробити ексклюзивний репортаж із Курщини.
Щодо правок, редагувань і погоджень після зйомок. Як наголошує Олеся Боровик, їхню команду ніхто ні в чому не обмежував. Показали все, як бачили, ніякої редактури, цензури чи ще чогось із боку військових не було.
— У сюжеті я показувала все: цілі будинки і про поруйновані. З людьми теж спілкувалася вільно. росіяни на диво йшли на контакт, вони навіть хотіли виговоритися про те, що така нібито могутня, на їх погляд країна, опинилася в такій ситуації: розбиті кордони, влада втекла, своїх людей кинули і самі ж закидають бомбами. Направду, це дуже цінно, коли журналіст може показати реальність без викривлення, аби глядачі, читачі розуміли, що відбувається. Аби весь світ бачив різницю, усвідомлював, як Україна продовжує відстоювати своє право бути вільною і незалежною, — акцентує журналістка.
Читайте також: Акредитація ЗСУ для журналістів: як усе легко оформити. ІНСТРУКЦІЯ
Короткі підсумки про підготовку
Підсумовуючи, що треба, аби поїхати на Курщину?
— Отримати погодження (оскільки у випадку з Олесею дозволом та самою організацією поїздки займалося Міноборони, то якщо ви не працюєте для марафону на каналі «Ми — Україна», це може бути набагато складніше. Ми спробуємо знайти інших кореспондентів, які поділяться таким досвідом).
— Мати акредитацію та прескарту.
— Знати всі рекомендації Генштабу ЗСУ щодо роботи журналістів у зоні ведення бойових дій.
— Подбати про свій захист (бронежилети, каски можна орендувати в Інститі масової інформації).
— Кожному члену команди потрібно мати власну аптечку та сертифіковані турнікети (краще кілька).
— Пройти сертифіковані курси із надання домедичної допомоги та по можливості проходити їх знову і знову.
— Подбати про зручний захисний одяг, відповідне взуття.
— Техніка: крім камер, фотоапаратів, телефонів (краще кілька), треба мати потужні повербанки. Телефон завжди тримати в режимі «У літаку».
— Чути і дослухатися до всього, що говорять на місці військові — із міркувань особистої безпеки.
— Налагодити контакт із пресофіцером, який координує роботу в певній зоні.
— Казати довіреним особам, куди їдете і з ким, аби у випадку, якщо за добу-дві не вийдете на зв’язок, знали, де шукати.
— І одне з найголовнішого: оформити СТРАХУВАННЯ перед поїздкою.
Нагадуємо, що Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» нещодавно анонсувала відкриття страхування для робочих відряджень українських медійників в Курську область, на території, підконтрольні ЗСУ. Сума покриття страхових витрат — до 100 тисяч доларів США. Координатори проєкту фактично 24/7 консультують журналістів та інших членів редакційних команд щодо умов. Читайте більше про страхування на Курщину ТУТ.
Нагадаємо, що проєкт страхування реалізує Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» разом із партнерами. Ініціатива є частиною програми «Голоси України» Voices of Ukraine, яку координує Європейський центр свободи преси та медіа European Centre for Press and Media Freedom ECPMF. «Голоси України» (Voices of Ukraine) реалізується у межах Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office).
